Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Під водою Марія не гаяла і секунди. Вона швидко взяла себе в руки та сконцентрувала увагу на вазі, що її тримала. Сила була довкола, потрібно лише її застосувати. За мить гиря почала підніматися. Щоб дістатися до верхнього майданчику, Марії знадобилося дванадцять секунд. Це прекрасний результат, хоча Аліса не здивувалася. Її подруга крута чарівниця.

У черзі залишилася остання Аліса. За складанням іспиту, окрім кількох студентів, спостерігали Містер Балема та директорка. Вона не мала права на провал. Усі заклиначі перед нею склали іспит — і вона повинна.

Коли Аліса піднімалася нагору, серце калатало так, ніби вона йшла на страту. Гіркий присмак м’яти, перемішаної з мікстурою від Джейн, змушував почуватися ще гірше. Вона відчувала, що зараз точно щось піде не так, зараз станеться щось жахливе. Але її руки не тремтіли. Переживання заховалися так глибоко, що зовні Аліса здавалася цілком звичайною. Навіть беземоційною.

Поки Люк одягав їй на руки ланцюги, вона відвела погляд на гарного метелика, що пролітав збоку біля каштанів. На мить тіло огорнув химерний спокій, проте потім її налякала вага гирі. «Як взагалі це можливо підняти звичайною водою?» — одразу подумала вона, зціпивши зуби.

— То що, готова? — запитав Люк.

Ніби йому було не байдуже. Аліса мовчки кивнула.

— Тоді вперед, відлік почався.

Стрибок. Холодна вода огорнула форму, заклала вуха і оточила її звідусіль. Насилу розплющивши очі, вона спробувала розгледіти гирю, та не змогла. Усе довкола так розмилося, наче хтось провів рукою по свіжій фарбі. Це ненормально. Що відбувалося за кубом, Аліса не бачила взагалі. Однак було дещо й хороше — вона досі не втратила свідомість.

Знайшовши гирю навпомацки, Аліса почала спроби її підняти. Як тільки вона не намагалася, але чарувати постійно заважав дивний шум. Примарні спалахи. Рух. Їй здавалося, ніби поруч щось з’являлося нізвідки, швидко пропливало, створюючи хвилю, а після цього просто розчинялося. І так повторювалося раз за разом з різних сторін. Аліса почала обертатися навкруги, шукаючи джерело звуків, але, крім неї, тут більше нічого не було. «Звідки під водою звук? Це просто марення». Вона лишилася сама в оточенні химер.

Аліса запанікувала.

Цей звук заганяв її в кут, поглинав її розум. Воно скрізь — воно ніде. Воно ззовні — воно в ній. Аліса опинилася у своєму жахітті. З поверхні тим часом не надходило ні натяку, що там є люди.

«Допоможіть!» — крик перетворився на пусті бульбашки.

Від відчаю вона стала битися боком об стінку кубу. Гиря досі тримала її руки біля дна. Звуки не вщухали. Вони лише швидше завирували довкола неї. Аліса опинилася в центрі клятого хороводу галюцинацій. У наступну мить вона відчула, ніби всі сили покидають її тіло. Зображення перед очима попливло ще сильніше, а весь шум у голові раптом вщух. Тіло стало таким легким. Вода довкола перестала тиснути. Їй здалось, ніби серце запалало зсередини жагучим вогнем і вона не стримається та згорить дотла. Раптом усе довкола поглинула темрява.

***

Перед очима Аліси розкинувся ліс. Звичайнісінький, дуже схожий на той, що зусібіч оточував ГріНМАНС. Крім зображення — нічого. Ані шелесту вітру, а ні холоду від землі. Не було навіть звуку її власного дихання.

«Це все несправжнє», — подумала вона.

Обпершись на руки, Аліса почала підводитися, і раптом завмерла, побачивши перед собою Звіра. Неймовірна тварина, завбільшки з ведмедя стояла прямісінько тут, за кілька метрів від неї. Аліса читала раніше про Цератодерів, але книга не передавала образ настільки реальним. Звір оскалив зуби, витріщившись на неї своїми великими, чорними очима, всередині яких панувала порожнеча. Темну шкіру ділянками покривала бура жорстка шерсть. Грізності чудовиську додавали роги, величиною з голову. Правий за формою нагадував літеру «у», а лівий — її віддзеркалення. Однак, найімовірніше, ними він не наносив удари, бо для цього мав величезні передні лапи з довгими та гострими кігтями. Задні лапи не слабші, що дозволяло йому доволі непогано бігти та стрибати. Крім цього, Звір мав великий довгий хвіст, покритий срібно-сірою лускою.

Аліса не знала, що робити. Її очі бігали по страшній істоті, запам’ятовуючи його обриси. Раптом Звір зігнувся, наче кішка, що підкрадається до жертви. Ось зараз він нападе і роздере її на шмаття. Зараз, зараз або… Ні? Тварина стояла незворушно, навіть не дихаючи.

«Якщо все нереальне, то і Звір теж. Та чи може він атакувати?»

Раптом збоку до неї долинув лагідний, милозвучний голос молодої жінки, що звучав, мов відлуння з далекого проміжку часу.

— Вони йдуть, вони вас відчувають. Бар’єр пошкоджено! — сказала вона так швидко та схвильовано, що Аліса ледве змогла розібрала слова.

Коли повернула голову, перед нею з’явилася чорнява панна з розплетеним волоссям, у легкій блакитній сукні з об’ємними рукавами. У правій руці вона тримала плетений кошик з блакитними квіточками всередині. Аліса нічого не розуміла.

— Звірі йдуть? — перепитала вона.

— Так.

Незнайомка підійшла ближче та присіла, поклавши кошик на землю. Алісі її обличчя здалося напрочуд знайомим. І цей погляд блакитних очей — ніби вона її колись бачила, хоча й не пам’ятала. Однак не слід забувати й про Звіра.