Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять перша. Брат Зара.

      Зовсім недавно ми нарешті знайшли місце, куди зазвичай забирають людей. Увійшли туди без великих проблем, бо тут з охороною так собі. Схоже, демони особливо не слідкують за подібними речами. Воно й не дивно. Я б теж особливо над цим не задумувався, бо багато звичайних гібридів навіть не вірять в те, що після смерті хтось кудись може потрапити, що вже казати про подібні місця.

     Вирішили не розділятися, бо так буде краще. Звісно, підозри невеликі це викликати буде, але принаймні, ми будемо готові до битви, і якщо що, разом точно впораємося.

     У першій кімнаті нічого особливо не було. Лиш великі залізні бочки з чимось незрозумілим, до чого без потрібного захисту краще не підходити. Тому ми йдемо далі, намагаючись особливо не звертати до себе увагу, бо інколи у коридорах все ж з'являлись ворожі гібриди.

     У другій кімнаті був великий стіл. На ньому було трохи темно-червоної крові, яку або забули витерти а потім забили, або ніхто нічого не забув і усі просто забили на неї, гадаючи, що і так буде краще. 

    Я трохи примружився, роздивляючись цю кімнату. Можливо, тут було щось по типу операційної, не марно ж тут кров. Цікаво, чи побувала тут мати до цього? Сподіваюсь, що ні, бо тоді буде дуже погано.

     Нарешті через декілька довгих хвилин ми знайшли мою мати. Це було суто випадково, коли ми зайшли до однієї з самих віддалених кімнат. Схоже, її - як і багатьох інших жертв, - сюди привели, щоб ніхто не подумав на те, що вони саме тут а не десь у інших кімнатах.

      До жінки були прикріплені невеличкі труби, деякі з яких були прозорі й різні подібні штуки, схожі на дроти чи щось таке. По деяким з них текла дивна вода синього кольору. Мені на секунду стало цікаво - це йшло до матері чи від неї?

     Хитнув головою. Одне питання зникло, замість нього з'явилось інше - як звільнити мати? Я певен, якщо ми спробуємо дістати жінку з пастки, знявши з неї ті дивні дроти, щось станеться або з нею, або з нами. І що тоді варто робити? Намагатись витягнути мати звідси чи почекати, доки це зробить хтось з більшим досвідом а потім вкрасти жінку?

     Заргор довго розглядав усе це. Скажу чесно, я не був певен, що зараз він може щось зробити, бо схоже, він і сам бачив подібні конструкції вперше. Але через три-чотири секунди він сказав тихо:

— Схоже, вони забирають завдяки цьому всьому життя з твоєї матері. Типу як я забирав до цього душу з гібрида, так і вони завдяки цим пристроям.

    Я запитально подивився на нього. Демон, підійшовши трохи ближче, зірвав декілька дротів. Я хотів було кинутися до нього, щоб зупинити, але він робив усе так впевнено, що мені на секунду здалось, наче усе дійсно вийде так, як хоче Заргор.

— Будь ласка, допоможіть мені. - Попросив демон, зірвавши ще декілька дротів. - Їх тут доволі багато.

     Коли ми почали допомагати йому, Мортідж пішла на шухер про всяк випадок, а я запитав, зриваючи якийсь синій провід:

— Що ти мав на увазі, коли казав, що ці пристрої забирають життя?

— Я бачив колись щось подібне у якійсь книзі, коли вивчав подібні речі дізнавшись про те, що я став амфігором, щоб хоч якось себе прокачати. І там якраз було сказано, що деякі подібні пристрої можуть спочатку уповільнювати старіння, а потім, коли смерть від старості не нашкодить людині, вони починали потихеньку забирати життя з її тіла, повертаючи людину до стану малої дитини, тим самим буквально роблячи собі вічний двигун життя. Бо ці пристрої переносять якимось чином ці години життя до речей, які точно розташовані у іншій кімнаті заради безпеки.

    Я подивився на мати. У темряві я не помітив, як вона навіть трохи... Помолоділа? Я не знав, як правильно це сказати, але вона зараз здавалась навіть трохи молодшою ніж до того, як ми в останній раз бачились. Як я міг цього не помітити?

— Тоді зрозуміло... - Тихо промовив я і торкнувся труби, бажаючи зірвати ще і її з тіла матері.

— З цим варто бути обережним. - Попередила вже Мортідж, подивившись на декілька секунд на ті труби. - Схоже, у цій дивній воді є якісь токсичні речовини. Звісно, це не факт, але все ж, ризикувати теж не варто.

     Мати впала майже нежива мені на лапи, коли ми нарешті зняли з неї усі ті речі. Я обережно поклав її на землю, а потім взяв більш зручно, закріпивши на своїй спині так, щоб жінка не впала.

— Варто їй дати трохи сил. - Я подивився на обличчя матері й обережно прибрав з нього волосся. - Я боюсь, що якщо не зроблю цього, вона помре.

— Добре, але постарайся швидше. Бо боюсь, що нас почали вже підозрювати.

     Заргор підійшов до Мортідж і теж обережно визирнув у коридор. Я бачив, як він трохи сильніше стис свою металеву палицю, явно готуючись до можливої битви. Дуже сподіваюсь, що нам не доведеться битися, і усе буде добре.

    Я тим часом почав потихеньку давати матері частину своєї енергії. Самої енергії у мене було багато навіть не дивлячись на втому, тому я не шкодував її. Тим паче для рідної матері.

    Коли я впевнився, що далі жінка зможе сама впоратись, я встав, і тримаючи її на лапах, пішов до друзів. Кивнувши - цим я показав, що усе готово, - ми пішли по коридору. Я спробував сховати жінку, щоб ніхто не помітив підстави.

— Я так і знав, що колись цей день настане. - Почувся позаду голос.

    Ми його не впізнали, тому майже одразу озирнулись. Я трохи сильніше притис до себе жінку.

    Брат Зара стояв позаду нас на відстані шести метрів і тримаючи якусь зброю в руках - яку саме, роздивитись я поки що не зміг, - дивився спопеляючим поглядом, наче ось-ось повинен був кинутися на нас, але щось його стримувало. Я теж почав стримуватися, хоча усе усередині мене просто горлало про те, що мені не треба церемонитися і роздерти його прямо тут і зараз.

     Роздивляючись чоловіка, доки він казав якусь нісенітницю про те, що з самого дитинства його ніхто не любив, я помітив той кулон, у якому була частина сил амфігора. Треба буде знищити його якомога швидше. Тоді чоловік втратить велику частину своєї сили, і не буде настільки серйозним супротивником. Але як це зробити?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍