Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

    Я обережно даю Мортідж мати. Дивлюсь на Заргора.

— Відкрий портал до нашого світу і валіть звідси. - Кажу зовсім тихо, тримаючи в полі зору брата Зара.

— А ти як? - Мортідж почала трохи хвилюватися за мене.

— Якось впораюсь. Все ж, усе це пов'язано з моєю сім'єю, і я не можу ризикувати вами через це.

    Коли вони почали заходити до порталу, чоловік різко побіг до них, але я стримав його. Одразу почав атакувати, а сам спробував проникнути до його свідомості. Нічого. Значить, треба пробувати ще.

     Портал закрився. Значить, нічого тепер їм не буде погрожувати. Принаймні, зараз. Я вдарив його ще раз. Чоловік відбив атаку.

     Почав атакувати його вітром - той знову спробував поставити той доволі сильний бар'єр, - я з силою вдарив його лапою. Не очікуючи цього, чоловік відлетів. Швидко підбігши до нього, я зламав його кулон, перед цим зірвавши з шиї.

     Чоловік спочатку не зрозумів, що відбулось. А коли до нього нарешті дійшло, що велика частина його сил на данний момент знищена мною, він спробував відкинути мене. Але без цього кулону брат Зара був набагато слабшим, ніж до цього, тому я майже не відчув цього.

     Десь усередині мене почала з'являтися лють. І ця людина насмілилася спочатку викрасти моб мати, а потім ще й спробувати зупинити нас?!

     Взяв його за шию і болячи вдарив головою об стіну. Той зціпив зуби. Спробував витримати удар, але я відчував, що усе в ньому починає горлати від болю. Вдарив ще раз. Почувся хрускіт. Коли я замахнувся, щоб зробити це ще раз і ще - щоб не втикав, мене зупинив Заргор, який вчасно вийшов з порталу. Добре, що його штука могла нарешті ще й сюди відкривати портали.

    Я подивився на демона поряд, який не відпускав мою руку, бо я міг зірватися знову. Мене повільно почало відпускати.

— Ось так, спокійно. - Мовив він. - Спробуй заспокоїтися.

..

..

..

..

..

    Коли мати нарешті прийшла до тями, я був першим, хто це побачив. Підскочивши до неї, я обійняв жінку.

— Сталося щось погане, так? - Тихо запитала вона. Схоже, пам'ять ще до кінця не повернулась.

    Не відпускаючи її, я так само тихо відповів:

— Так. Але тепер усе буде добре. Я обіцяю...