Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я кинулася до них, відчуваючи, як мене роздирає від суперечливих емоцій.
— Ви що, вирішили всю арену завалити?! — я майже закричала, стискаючи меч і озираючись на охоронців, які вже бігли до нас.
— Іншого плану в нас не було, — відповів Гарт, підхоплюючи мене під руку. — А тепер, якщо хочеш жити, рухайся швидше!
Калеб піднявся, його очі палали люттю, і він кинувся за нами.
— Це ще не кінець, Кая! — його голос, сповнений ненависті, прорізав дим і хаос навколо.
— Впевнена, що ні, — огризнулася я, встигаючи зробити випад у бік охоронця, який перегородив нам шлях.
— Кая! — гукнув Лерон, відкриваючи якусь люк-дірку, що вела кудись униз. — Пірнай!
Я вагаючись обернулася. Калеб уже був за кілька кроків, його меч спрямований на мене. Я зрозуміла, що зараз він не зупиниться.
— Або зараз, або ніколи! — Ройс штовхнув мене у спину, і я з криком полетіла вниз.
Падіння було різким і болючим, але під ногами відчувалась земля. Лерон і Гарт уже витягували мене на ноги, коли згори почулись вибухи і крики.
— Ми не змогли прикінчити всіх охоронців, — сказав Гарт, хапаючи мене за руку. — Але в нас є фора. Погнали!
— А Калеб? — вирвалось у мене, перш ніж я змогла себе стримати.
Гарт різко зупинився і подивився на мене, наче на божевільну.
— Що за "Калеб"?! Це той, хто тебе вбити хотів?! Забудь про нього, ідіотко!
— Легко сказати… — прошепотіла я, відчуваючи, як серце болісно стискається.
Але зараз не було часу на думки чи сумніви. Ми бігли вузьким підземним тунелем, і ззаду вже чути було крики погоні. Тунель звивався, вузький і темний, а звук погоні ставав усе ближчим. Ми з Ройсом, який підтримував мене під руку, щоб я не впала, ледве встигали за Гартом, який прокладав нам шлях, розмахуючи сокирою, наче вона була продовженням його руки. Лерон, постійно озираючись, час від часу кидав самозапалювальні суміші, аби сповільнити охоронців.
— Ще трохи, — прошепотів він, коли попереду почало з’являтися слабке світло.
Я стиснула меч, ледве стримуючи біль у боках і порізах, які отримала на арені. Пил, кров і адреналін змішувалися в смердючий коктейль, який пекучим полум’ям стікав горлом.
Світло стало яскравішим, і тунель вивів нас до вузького каньйону. Над головою нависала ніч, холодний вітер обпікав обличчя. На краю нас уже чекали Фольк та кілька незнайомих найманців, які тримали коней.
— Ви чого так довго? — зареготав Фольк, допомагаючи мені піднятися на коня.
— Це довга історія, — буркнув Гарт. — Краще злиняти звідси, перш ніж вони підтягнуть підмогу.
— Як ви мене знайшли? — вирвалося в мене, але Лерон, підстрибнувши на свого коня, махнув рукою.
— Ти точно хочеш поговорити про це зараз?!
Я вже хотіла запитати ще щось, коли позаду пролунали крики та звуки пострілів. Троє охоронців вибігли з тунелю, і один одразу звалився від пострілу арбалета, який тримав Фольк.
— Менше питань, швидше галоп! Вйо! — гаркнув Гарт і дав знак.
Ми рвонули вперед, розрізаючи нічний холод. Коні мчали так швидко, що я не встигала думати. За плечима залишилися і крики, і арена, і Калеб із його ненавистю.
І з його відчаєм.
Холодний вітер пробирався під одяг, але я не могла змусити себе оглянутися.
— Ми це зробили, — пробурмотіла я, хоча серце продовжувало гупати, а руки все ще стискали руків’я меча.
— Так, і тепер на нас ще більше проблем, — Гарт кинув на мене короткий погляд. — Але хіба нам це не звично?
Я скривилася, намагаючись не думати про те, скільки візаві я сьогодні перемогла, скільки разів я вмирала і поверталася, як тінь, що відмовляється зникнути.
Час подумати про це буде потім. Якщо я до нього доживу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.