Читати книгу - "Балакучий пакунок"

сказав Саймон. — А зараз, сподіваюся, всі ви уважно вислухаєте, як ми збираємося провести атаку і що саме кожен із вас повинен робити.

Присутні зацікавлено спостерігали, як Саймон ставить посеред столу модель Замку василісків, щоб усім було якнайкраще видно.

— Отже, ось вона, модель замку, — Саймон узяв указку. — Як ви бачите, він має форму весільного торта з порожниною всередині і чотирма вежами. Центральна порожнина — велике внутрішнє подвір’я. Ось тут, довкола, бачимо рів, а тут — підйомний міст і замкові ворота. Всім зрозуміло?

— Так, так! — хором відгукнулися присутні.

— А тепер розглянемо детальний план штурму, — провадив Саймон. — Ліворуч і праворуч від замку будуть напоготові два підрозділи грифонів, озброєних катапультами, — по п’ять на кожен підрозділ. Табіта буде розжарювати золоті ядра перед пострілом, щоб вони підпалювали все, у що влучать, і завдавали василіскам якнайбільше руйнувань. Далі, тільки-но грифони дадуть перший залп, чудово натренований двоюрідний брат Етельреда на ім’я Егберт (він, до речі, на той час уже буде в замку) переріже канати, на яких тримається підйомний міст. На жаль, він сам не зможе відчинити ворота, але щойно міст опуститься, відразу славна кавалерія єдинорогів під проводом мого брата Пітера розтрощить ворота і рознесе їх на друзки. Коли ж усе це вдасться, негайно треба переходити до таких дій:

Спершу панна Вільямсон Сміт-Сміт-Браун із русалками в супроводі нашого доброго друга Освальда проникне у рів і витягне корок. Рівень води почне падати.

Тим часом я на чолі флотилії повітряних куль, наповнених вогняниками і з горностаями на борту, здіймуся в повітря. Наш десант пролетить над замком, опуститься на внутрішньому подвір’ї і захопить оборонні мури. Кожен горностай буде забезпечений вогнетривким одягом і водяним пістолем із лавандовою водою. Їхнє завдання — відволікати на себе увагу василісків і боротися з ними, скільки стане сил. Тільки-но рівень води в рові впаде до нуля й оголяться труби, Егберт відразу позначить дві-три з них червоними прапорцями. Це будуть, власне, ті труби, що ведуть до темниці, де зберігаються наші великі книги. І тоді великий загін горностаїв разом із бригадою смертельно страшних жаб панни Пенелопи пробереться трубами, вони знешкодять василісків і самі стануть на варті великих книг, аж поки замок не перейде в наші руки. Ну, що скажете? Усе зрозуміло?

Всі погодились, що все ясно як божий день.

— Добре, — сказав Саймон, — у такому разі прошу вас, друзі, щоб завтра вранці о шостій усі були на своїх позиціях, бо рівно о шостій тридцять грифони дадуть перший залп. На цьому крапка. Дякую всім. Бажаю успіху.

Коли всі вийшли з великої банкетної зали, Пенелопа перестріла Етельреда.

— Етельреде, знай, ти здійснив надзвичайно мужній вчинок, коли проник у Замок василісків і так чудово все організував.

— Та що ви, панночко, — відповів на це Етельред, — я ж вам казав: мистецтво маскування — це мій коник.

— Ти проявив справжню військову хитрість і відвагу, — сказала Пенелопа. — І я маю до тебе особисте прохання.

— Будь ласка, просіть, що забажаєте, панночко, — палко запевнив Етельред. — Ви тільки скажіть — і я все зроблю.

— Обіцяєш?

— Аякже, панночко, навіть не сумнівайтесь, — підтвердив Етельред.

— Тоді, — вела далі Пенелопа, — ти зі своєю бригадою смертельно страшних жаб маєш проникнути в замок по водогінній трубі, так?

— Саме так, панночко. Я, можна сказати, йду на чолі бригади.

— Я хочу піти разом із вами.

— Що?! Ні-ні, панночко, хвилинку, — розхвилювався Етельред. — Так негарно, я не можу взяти вас, слово честі. Коли щось станеться з вами, я собі цього не пробачу, і ніхто ніколи мені цього не пробачить.

— Але ж ти обіцяв? Обіцяв! — сказала Пенелопа. — Я не збираюся сидіти тут без діла, коли інші воюють. Ну, будь ласка, Етельредику, хороший, я мушу піти з тобою. Я надягну вашу симпатичну червону уніформу, коси заховаю під шапочку так, щоб ніхто й не здогадався. Я обіцяю робити тільки те, що ти скажеш, а ти завжди зумієш мене захистити, якщо знадобиться.

— Хай йому грець, панночко, — пригнічено пробурмотів Етельред. — Якщо хтось почує про це, з мене здеруть шкіру, слово честі, здеруть.

— Але ти допоможеш мені? — вигукнула Пенелопа.

— Ну, я ж обіцяв, нічого не вдієш, — зітхнув Етельред. — Отже, доведеться дотримати слова. Про одне лише прошу, панночко: будьте дуже обережні, бо на нас чекає страшенно небезпечна справа.

— Так, я буду дуже обережна, — пообіцяла Пенелопа.

Папуга обрав собі роль генерального наглядача за всією битвою, а відтак мусив кружляти довкола замку, спостерігати за військовими діями і звертатися з отриманою інформацією до Г. Г., який мав перебувати в персональній повітряній кулі, прив’язаній у зручному і безпечному місці, звідки добре видно поле бою.

Отже, наступного ранку, за десять шоста, повітряна куля Г. Г. поволі знялася в небо на довгій шовковій стрічці, яку сплела Дульчібелла. Г. Г. мав при собі водяний пістоль із лавандовою водою про всяк випадок, великий пакунок із бутербродами, пляшкою місячноморквяного інжирного пива і підзорною трубою Папуги. А Папуга примостився на краєчку кошика, готовий злетіти, щойно почнеться битва. Із цього спостережного пункту — кошика, завислого в повітрі, — Г. Г. бачив під собою Замок василісків і спостерігав за пересуваннями їхніх бойових загонів.

Рівно о шостій грифони вивели свої катапульти на бойові позиції і біля кожної батальйон горностаїв ретельно поскладав гарматні ядра акуратними стосами. Табіта бігала від одного стосу до іншого, дихаючи вогнем на ядра, аж поки вони не розжарювалися до багряного світіння і мало не плавились.

Тим часом горностаї, жаби, русалки й Освальд переховувались у Корковому лісі поблизу замкового рову. За невеличкою смугою пагорбів, якраз навпроти підйомного мосту, Пітер виставив свою кавалерію, а Саймон там само прив’язав усі повітряні кулі.

Тепер усе було напоготові, всі трималися мужньо, хоч і з деяким острахом, і терпляче очікували сигналу від Г. Г. Рівно о пів на сьому Г. Г. вихилився з кошика і замахав великим зеленим стягом із золотими смугами — прапором країни Міфології. І битва за Замок василісків почалася.

Вісім грифонів, користуючись своїми довгими черпаками, якими в мирний час розмішували розплавлене золото в казанах, заклали розжарені ядра в катапульти. Ще вісім грифонів за сигналом командира натиснули на важелі, катапульти вистрілили, посилаючи золоті блискучі і гарячі ядра просто на зубчасті мури замку. Ядра гримнули, зробили пробоїни в мурах і залишились там, повільно розгоряючись, а василіски кинулись носити воду відрами й гасити їх. Після трьох залпів верхня частина мурів була майже зруйнована, то тут, то там замок палав, і василіски так розгубилися, що було очевидно: їх застали зненацька. Однак вони все-таки перетягнули кілька гармат на нові позиції і зробили п’ять пострілів по грифонах, проте влучність їхня, на відміну від супротивників, була нікудишня.

Зненацька величезний підйомний міст із жахливим гуркотом, схожим на грім канонади, впав додолу — і всі зрозуміли, що це