Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Злато… — він обережно прибрав пасмо волосся з її лиця, те саме неслухняне пасмо. — Чому ти плачеш? В тебе щось трапилось?

— Все добре, — тихо відповіла вона.

— Ти впевнена? — Артур обережно взяв її за плечі.

— Так, все добре. Іди, ти пропустиш сніданок.

— Там такий сніданок, що його можна і пропустити. Таке відчуття, що про існування спецій Стелла Аркадіївна ніколи не чула.

— Чревоугодництво — смертний гріх. Їжа має бути простою і скромною… — беземоційно сказала Злата, повторюючи фразу Стелли. Її погляд був порожнім, і Артура він лякав.

— Сонечку… Що з тобою? В тебе щось болить? Скажи.

— У мене все добре, — сухо промовила Злата.

Болить душа, болить серце. Як пояснити йому причину цього болю? Тому що в нього є ІНША... Там, куди він скоро поїде. І в ТІЄЇ жінки — готова весільна сукня. Злата хоче те, що їй не належить, обкрадає незнайому їй жінку. Напевно, та не заслуговує на обкрадання. Стелла ж сказала — він ненадійний… Але так хочеться довіритись… Вона ж зовсім його не знає...

— Це неправда. Коли добре — не ховаються від усіх і не плачуть. Будь ласка, скажи мені, що з тобою?

Злата мовчала, потім звільнилася від його рук, піднялася. Він підвівся також, спробував її обійняти, але вона відсторонилася.

— Я не розумію. Що я зробив, поясни мені. Чим я тебе образив?

— Артуре… Мені нема за що на тебе ображатися. Все добре, правда. Йди…

— Я не піду. Я не можу лишити тебе тут в такому стані. Ти… ти лякаєш мене. Раптом я вийду, а ти стрибнеш з вікна?! В тебе дуже дивний вигляд, Злато.

— Я такого не зроблю.

— Не хочу це перевіряти.

На сходах почулися кроки і бурмотіння Жанни. Дівчина влетіла до зали.

— Та це якийсь бл*дський цирк! Я не знаю матір Матвія, але вона дивна на всю голову! Вона сказала, щоб я перешила штори! В них забагато складок! Вона їх бачила? Їм що, повісити рядно і все? Типу нормально буде? Вони хочуть жлобські рядюжки повісити замість нормальних штор?! Це бл*дський цирк! Артуре, дай цигарку… — вона взяла з його рук пачку, в якій всередині лежала запальничка. — Пи*дець…

— Може ще раз поговорити з нею? — запитав Артур.

— Вже говорив Матвій, говорив Фелікс. Олексій Петрович дзвонив щойно. Стелла, стара сука, сидить з задоволеною пикою… бл*дський цирк…

До зали зайшли Ольга, Максим і Матвій.

— Жанно, а якщо подивитися штори на секонд-хенді? Раптом, там буде щось підходяще? — сказала Ольга.

— Там за так не дадуть, їх треба купити! Та і де він тут є — я не знаю! — Жанна емоційно розмахувала руками.

— Я знаю, де в Полтаві є. Досить великий, там можуть бути потрібні нам варіанти, — сказав Матвій.

— Тоді поїхали, — сказав Артур.

Всі перезирнулись.

— Прямо зараз? — уточнила Жанна.

— Так, зараз. Чи ти хочеш піти доїсти ту гумову запіканку? — в'їдливо запитав Артур.

— А поїхали! — вона кивнула і випустила струмінь диму. У корпусі не можна було курити, але зараз Жанну це ніяким чином не турбувало.

— Злато, пішли збиратися.

— Я? Навіщо я? Ти ж сама можеш знайти штори…

— Що значить навіщо? Хто в нас художник? Хто в нас дизайнер? Ти маєш подивитися на колір, на текстуру. Давай, пішли, — Жанна взяла подругу під руку і потягла до виходу. — Ми зараз як зберемося, в неї щелепа відпаде й поскаче! Артуре, грій мотор!

— Зараз не зима, — Артур усміхнувся і заспокоївся, з Жанною Злата точно не втне якусь дурницю.

— А ти все одно грій, — сказала Жанна, озирнувшись. — Хай у Стелли очі на лоба полізуть. Злато… ти одягнеш сарафан.

— Ні…

— Так!

— У нього короткий рукав, я не можу…

— Бляха, я забуваю постійно… Значить...

Артур і Матвій перезирнулись.

— Схоже, зараз буде шоу, — посміхнувся Матвій.

— Пішли займати місця в першому ряду.

 

Жанна зачинила двері і поглянула на подругу.

— Що з тобою?

— Нічого…

— Я прямо так і бачу, що нічого.

— У нього в Голландії є дівчина, бачили, як вона обирала весільну сукню… і в кінці місяця він туди їде.

— Хто сказав?

— Про дівчину — Стелла, про поїздку — він сам…

— Ну… Цілком очікувано. Ти ж не думала, що він прийняв целібат і сидів, оплакуючи тебе? Він жива людина, сама казала. Звісно, що в нього хтось є.

— Чому він мені не сказав про весілля?

— А чому він взагалі має тобі про це казати? Хто ти йому?

— Ніхто…

— До того ж, може він поїде туди і закінчить стосунки? Що між вами — ще неясно. Ну сподобалась ти йому колись, ну думав що померла, ну жива… І що? Може ти в ліжку — колода-колодою, і не підійдеш йому? А з тою у нього все окей.

— Так… ти права… я повний нуль... — Злата сиділа на ліжку і м'яла футболку.

— Зберися докупи! Нам зараз треба їхати шукати штори. Це — можливість вирватися звідси, трохи розвіятись. ПОГОВОРИТИ.

— Я не хочу…

— На кожне "не хочу" є "треба"! Вище носа! Давай, піднімай свою дупу і перевдягайся!

 

Хвилин через п'ятнадцять Жанна і Злата спустилися вниз. На Жанні була коротенька сукня бірюзового кольору, її власна модель, що підкреслювала неймовірний колір її волосся, чорна сумочка і червоні босоніжки на високих підборах. Волосся було підняте у високу зачіску, сонцезахисні окуляри, яскрава червона помада.

На Златі були: джинсові шорти, сіра футболка, з довгим рукавом і принтом у вигляді пташок, білі мокасини. Волосся розпущене. Був макіяж, не такий яскравий, як у подруги, але їй пасувало. Коли вони вийшли, за ними проліг довгий шлейф парфумів Жанни.

Стелла і Зіна виглядали у вікно кухні. Вони бачили, як Матвій і Артур говорили з Олексієм і Феліксом. Розмова була напружена. Олексій активно жестикулював. Звісно, Стелла розуміла, що причина в шторах. Але Ніла сказала не давати більше тканини. Вона не дуже розуміла навіщо там штори і така необдумана трата тканини, як, власне, не розуміла це і Стелла.