Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

літра бренді. Потім, десь о другій годині пополудні, до того, як прийдуть жінка і діти, одягався і йшов до свого клубу.

Клуб мав назву «Wynberg», хоча насправді був тільки частиною однойменного готелю. Там батько вечеряв і збавляв час за випивкою. Інколи після півночі — шум будив хлопчика, він спав не дуже міцно — перед будинком зупинявся автомобіль, відчинялися двері, батько заходив і йшов до туалету. Невдовзі зі спальні долинав потік сердитого шепоту. Вранці на підлозі в туалеті й на сидінні унітазу видніли темно-жовті плями, чувся нудотний солодкавий запах.

Хлопчик написав і повісив у туалеті оголошення: «Будь ласка, піднімайте сидіння». Оголошення нехтували. Поливання сечею сидіння унітазу стало з боку батька останнім актом виклику дружині й дітям, що обернулися до нього плечима.

Таємне батькове життя розкрилося йому, коли одного разу він не пішов до школи, захворівши або вдавши, ніби захворів. Зі свого ліжка він чув, як скрегоче ключ у замку вхідних дверей, чув, як батько вмощується в сусідній кімнаті. Згодом, винні, сердиті, вони проминають один одного в коридорі.

Перше ніж вийти з дому пополудні, батько ретельно спорожняв поштову скриньку і прибирав деякі листи, які ховав на дні своєї шафи під паперовою підстилкою. Коли зрештою все з’ясувалося, то саме на ту схованку листів у шафі — рахунки з днів контори в Ґудвуді, листи з вимогами, листи від адвокатів — найдужче нарікала мати. «Якби я тільки знала, я б виробила якийсь план, — казала вона. — А тепер наше життя зруйноване».

Борги наростали всюди. Відвідувачі приходили будь-якої години дня і ночі, але батько не давав їм змоги поглянути на себе. Щоразу, коли хтось стукав у двері, він закривався в спальні. Мати вітала відвідувачів стишеним тоном, вела їх до вітальні, зачиняла двері. Згодом хлопчик чув, як вона сердито шепотіла щось собі на кухні.

Були розмови про «Товариство анонімних алкоголіків», про те, що батько повинен піти до них, щоб довести свою щирість. Батько обіцяє, але не йде.

Прийшли двоє судових виконавців для опису хатнього майна. Був сонячний суботній ранок. Хлопчик пішов до своєї спальні й намагався читати, але марно, виконавці вимагають доступу до його кімнати, до кожного помешкання. Він іде на затильне подвір’я. Навіть там вони йдуть за ним слідом, усе обдивляються, щось записують у блокнот.

Хлопчик увесь час кипить від люті. «Цей чоловік, — називає він батька, коли розмовляє з матір’ю, надто переповнений гнівом, щоб казати ім’я, — чому ми повинні мати щось спільного з цим чоловіком? Чому ти не віддаси цього чоловіка до в’язниці?»

На своїй поштовій книжці заощаджень хлопчик має двадцять п’ять фунтів. Мати присягається перед ним, що ніхто не забере його грошей.

Відбувся візит містера Ґолдінґа. Хоча містер Ґолдінґ кольоровий, він якимсь чином має владу над батьком. До його візиту ретельно готуються. Його приймуть у вітальні, як і решту відвідувачів. Йому подадуть чай у тому самому чайному сервізі. В обмін за таке добре ставлення сподіваються, що містер Ґолдінґ не подаватиме позову.

Прибуває містер Ґолдінґ. Він у двобортному костюмі, не всміхається. П’є чай, який подає мати, але нічого не обіцяє. Він хоче свої гроші.

Коли він пішов, виникає дискусія, що робити з його чашкою. Звичай, здається, полягає в тому, що чашку, з якої пив кольоровий, слід знищити. Хлопчик дивується, що материна родина, яка не вірить ні в що інше, вірить у такі речі. А втім, мати зрештою просто миє чашку з хлорним вапном.

Останньої хвилини задля порятунку честі родини прибуває тітка Джирлі з Віллістона. В обмін за позику вона ставить певні умови, одна з них полягає в тому, що Джек уже ніколи не повинен удаватися до адвокатської практики.

Батько погоджується з умовами, погоджується підписати документ. Та, коли настає час, його довго доводиться вмовляти, щоб він підвівся з ліжка. Нарешті він з’являється — в бахматих сірих штанах, курточці від піжами й босоніж. Мовчки підписує, а потім знову повертається в ліжко.

Увечері цього дня батько одягається й виходить. Де він провів ніч, вони не знають, він повернувся тільки наступного дня.

— Який сенс примушувати його підписати? — нарікає син матері. — Він ніколи не платить інших боргів, то з якої речі платитиме Джирлі?

— Не звертай на нього уваги, я платитиму їй, — відповідає мати.

— Як?

— Я працюю задля грошей.

У материній поведінці з’являється щось таке, на що він уже не може заплющити очі, щось незвичайне. З кожним новим гірким одкровенням мати, здається, стає сильніша, затятіша. Вона немов накликає лихо на свою голову, і не з якою іншою метою, як довести світові, як багато вона здатна витримати. «Я поверну всі його борги, — каже вона, — я платитиму частками. Я працюватиму».

Мурашина рішучість матері так сердить сина, що йому кортить ударити її. Зрозуміло, що стоїть за її словами: вона хоче пожертвувати собою задля дітей. Це пожертва без мети, він надто добре знайомий із таким настроєм. Та коли вона цілковито пожертвує собою, коли продасть навіть одежину з плечей і туфлі, в які узута, й піде, лишаючи криваві сліди, куди це заведе сина? Ця думка нестерпна йому.

Починаються грудневі вакації, а батько ще й досі не має роботи. Тепер вони всі четверо сидять удома, не маючи куди йти, мов пацюки в клітці. Вони уникають одне одного, ховаються в окремих кімнатах. Брат занурився в комікси: «Орел», «Беано». А от його улюблений — «Мандрівник», де є розповіді про Альфа Таппера, чемпіона з бігу на одну милю, що працює на заводі в Манчестері й живе на рибі та смаженій картоплі. Він намагається знайти забуття в Альфі Таппері, але не може не наставляти вуха до кожного шепоту та рипу в домі.

Одного ранку в домі панує дивна тиша. Мати вже пішла, але з чогось у повітрі — запаху, аури, важкості — хлопчик знає, що цей чоловік ще тут. Він, безперечно, не може так довго спати. А може, — диво з див, — він наклав на себе руки? Якщо так, якщо він скоїв самогубство, то чи не буде кращим удавати, ніби ти нічого не помічаєш, щоб сонні пігулки — або що там іще він випив — мали час подіяти? І як не дати братові вдарити на сполох?

У війні, яку хлопчик провадив із батьком, він ніколи не був цілком певен у братовій підтримці. Скільки він пам’ятає себе, люди помічали, що тим часом, як він стає на бік матері, брат дотримується батькових поглядів. Інколи трапляються