Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— Але що з тобою не так? Ти прекрасна господиня та надзвичайно вродлива і сексуальна жінка. Я не розумію...

— Щоб зрозуміти, треба вміти вислухати... — робить зауваження золотокоса та відводить від мене свій погляд. — Я не стану ніколи матір'ю, ні твоїх дітей, ні дітей Харитона... Я безплідна...

— Цього не може бути... — приголомшений діагнозом, потрапляю у стан прострації. — Це точно? І нічого не можна зробити?

— Я вже не перший рік лікуюсь, але все безрезультатно... Харитон дуже мене підтримує в цьому. Ми кажемо всім, що поки що не хочемо дітей, якщо нам ставлять якісь такі незручні запитання, але насправді в нас просто нічого не виходить, — впершись плечем у стіну, пояснює зеленоока.

— А лікарі? Невже не дають хоча б промінчика надії?

— Нічого не допомагає... Я обстежуюсь і лікуюсь у досвідченої та перевіреної часом гінекологині. Мені її сама доля подарувала. У компетентності цієї людини не сумніваюсь. Вона лояльна та докладає чимало зусиль, щоб допомогти нам, але все марно... І це мене, якщо чесно, вбиває... Тому зрозумій, Саш. Якби не Харитон, то я б не знаю, що зі мною було. Я б вже втратила здоровий глузд... І я безмежно вдячна своєму чоловіку за все, що він для мене зробив і що продовжує робити. Ти не уявляєш, як мене криє, коли мені сняться кошмари, де я вбиваю голими руками немовлят. Якби не Харитоша в ці моменти поруч зі мною — я б вже була у психічній лікарні... Я продовжую жити завдяки йому. І тому я не зраджу його ніколи... Нас познайомила Марфуша, коли я хрестила її сина. Це вже сталося після того, як... як я втратила дитя... Я відмовлялася тоді від ролі хрещеної матері, вважаючи себе негідною для такої відповідальності, але Марфа ще з перших тижнів вагітності саме мене обрала на цю роль, тому відмову не прийняла. Харитон, знайомившись зі мною, дізнався від сестри про мою депресію в той період часу, але це його не злякало та не спинило. І він свідомо взяв мене у дружини з усіма моїми проблемами. Щобільше — він запевняв мене, що його не засмучує мій стан. Він згодний зустріти старість бездітним, але зі мною... Тож, Саша. Тепер ти розумієш, що нам не судилося бути разом? Ти мрієш про сина і я вірю, що знайдеться дівчина, котра тобі його подарує... Але нею буду не я... — знову сльозами завершує свій монолог бідна Ліка.

Любі читачі, на цій сумній ноті завершується остання глава роману в цьому році. Наступна прода буде вже у січні. І скажу вам так (пробачте мені за спойлер:)))) — у книзі таких тужливих розділів більше не повториться. Так, ще буде печаль-біда, але вже не така вражаюча.

(Ой, але це не точно...)

Та нехай нині це буде знаком. Нехай все погане залишиться у минулому, а все хороше, все найкраще тільки розпочнеться. Нумо вірити у це! Попри все...

Зичу позитиву, миру та здійснення мрій!

З прийдешнім усіх!