Читати книгу - "Рухаючись по лезу. Книга 2, Мара Найт"

Розділ 14

Роуз випустила повітря крізь стиснуті зуби, відчуваючи, як напруга розливається по тілу. Вона не могла дозволити собі слабкість, особливо зараз. Наступний підозрюваний уже чекав на допит.

Вона зайшла в кімнату, де за столом сидів чоловік років сорока, з коротким темним волоссям і холодним поглядом. Він виглядав спокійним, навіть трохи роздратованим, ніби вважав, що його присутність тут — марнування часу.

— Ви Маркус Девіс, — почала Роуз, сідаючи навпроти.

Чоловік підняв брову, посміхнувшись одним куточком губ.

— Ви добре підготувалися, міс Рейд.

— Це моя робота, — відповіла вона рівним голосом.

Маркус відкинувся на спинку стільця, закинувши ногу на ногу.

— То що вам потрібно?

Роуз відкрила справу перед собою.

— Де ви були минулої ночі?

— Вдома, спав, — відповів він без вагань.

— Можемо це підтвердити?

— Ні, я живу сам.

Роуз на мить задумалася, потім витягла телефон і запустила той самий запис.

«Ну привіт, Роуз Рейд. Я знаю, що ти це почуєш…»

Маркус слухав уважно, але не виказав жодної реакції. Коли запис закінчився, він усміхнувся.

— Гарний голос. Але не мій.

Роуз відчула розчарування, але не показала цього.

— Ви колись працювали з містером Гарвісом?

— Зубним лікарем? Ні. Але я чув про нього.

— Що саме ви чули?

Маркус знизав плечима.

— Що він був не таким вже й хорошим, як здавався.

Роуз нахилилася вперед.

— А ще?

Він усміхнувся ширше.

— А ще я чув, що він мав багато ворогів.

Роуз зрозуміла, що цей чоловік знає більше, ніж говорить. Але поки що вона не могла змусити його говорити.

— Ви можете йти, — нарешті сказала вона.

Маркус підвівся, глянув на неї з якоюсь загадковою цікавістю.

— Будьте обережні, міс Рейд. У цьому місті небезпечно знати більше, ніж потрібно.

Вона не відповіла, лише стежила, як він виходить.

Коли двері зачинилися, Роуз подивилася на Картнера.

— Він знає щось важливе.

— Без сумніву, — погодився Картнер.

— І він явно не боїться.

— Це і лякає найбільше, — додав Картнер.

Роуз перевела погляд на дзеркало-спостерігач.

— Наступний.
Роуз перегорнула сторінку у своїх записах і зітхнула. Наступний підозрюваний — детектив Клайд.

Вона кинула погляд на дзеркало-спостерігач, де, ймовірно, стояв Картнер. Потім глянула на двері.

— Запросіть наступного, — кинула вона офіцеру.

За кілька хвилин у кімнату зайшов високий чоловік у темному костюмі. Його постава була впевненою, рухи розміреними, а на обличчі — легка усмішка.

— Роуз, — привітався він, сідаючи на стілець.

Вона схрестила руки на грудях.

— Детективе Клайд, — її голос був спокійним, але холодним.

Він нахилив голову, ніби оцінював її настрій.

— Чесно кажучи, я не думав, що мене опитуватимуть, — промовив він, злегка посміхаючись.

— Ти був у списку, — відповіла вона, дивлячись йому просто у вічі. — Де ти був тієї ночі?

Клайд легко зітхнув.

— Працював.

Роуз звузила очі.

— Це розпливчасто.

— Я вів справу щодо наркотрафіку, — відповів він. — Це було важливіше, ніж сидіти біля моргу.

— Але твій телефон також фіксували біля моргу, — вона поклала перед ним роздруківку із даними мобільного оператора.

Клайд підняв брови, його усмішка стала ширшою.

— Нічого не приховаєш, так?

Роуз не відповіла. Вона чекала.

Клайд зітхнув і схрестив пальці перед собою.

— Добре. Я був там. Але не через цю справу.

— Чому ж тоді?

Він витримав паузу, а потім тихо сказав:

— Бо я отримав повідомлення з координатами.

Роуз відчула, як у неї завмерло серце.

— Від кого?

Клайд похитав головою.

— Анонімний номер. Я подумав, що це стосується розслідування. Але коли приїхав, нікого не було.

Роуз уважно спостерігала за його реакцією.

— Ти сказав комусь про це?

— Ні, — коротко відповів він.

— Ти знаєш, хто ще міг бути біля моргу?

Він нахилився трохи вперед і стишив голос:

— Я думаю, що нас водять за носа. І якщо це правда… наступною ціллю можеш бути ти, Роуз.

Від його слів по спині побіг холод. Але вона тримала обличчя непроникним.

— Побачимо, — відповіла вона, закриваючи папку.

Але всередині вже знала — цей допит змінив усе.

Роуз втретє за останню годину вдихнула глибше, намагаючись зберігати спокій. Четвертий підозрюваний був не схожий на попередніх. Він сидів у кріслі, розслаблений, руки вільно лежали на підлокітниках, а на обличчі грала легка усмішка.

— Вам зручно? — сухо запитала Роуз, сідаючи навпроти.

— Ще б пак, — він знизав плечима. — Але думаю, вам цікавіше інше питання, детективе.

Роуз скептично підняла брову.

— Наприклад?

— Чому я тут.

— О, ні, я знаю, чому ви тут, — її голос звучав рівно, але в погляді виблискував холод. — Мене більше цікавить, що ви зробили, щоб тут опинитися.

Чоловік нахилив голову, розглядаючи її, ніби вона була цікавою головоломкою.

— Ви дуже допитлива, міс Рейд.

Роуз схрестила руки на грудях і не відводила погляду.

— Це моя робота.

— А якщо я скажу, що я невинний?

— Усі ви це кажете.

Він зітхнув і хитнув головою.

— Добре. Запитайте, що хочете.

Роуз відкрила справу перед собою.

— Де ви були вчора між північчю та третьою ранку?

— Удома. Один.

Вона кивнула.

— А п’ять років тому?

Чоловік на мить завмер.

— Ви знаєте, що сталося п’ять років тому?

— Я знаю, що тоді почалися ці вбивства, — відповіла Роуз, вдивляючись у його обличчя.

Він хмикнув, його пальці постукали по підлокітнику.

— Тоді вам слід питати не мене, а тих, хто вижив.

— Ви були серед них?

Його усмішка стала ширшою.

— Я знаю, що вижив один чоловік. І я знаю, що він знає більше, ніж говорить.

Роуз стиснула щелепи.

— І хто це?

Чоловік нахилився ближче.

— Це ваша робота, детективе.

Роуз мовчки дивилася на нього кілька секунд, потім піднялася.

— Ми ще поговоримо.

Вона вийшла з кімнати, стискаючи пальці в кулак.

Картнер чекав її в коридорі.

— Ну?

Роуз кинула на нього гострий погляд.

— Нам треба знайти того, хто вижив.
Роуз і Картнер швидко переглянули архіви. І справді, ім'я Вільяма Мура не фігурувало у відкритих справах. Поліція приховала факт, що він вижив після нападу п'ять років тому.

— Вільям Мур… — пробурмотіла Роуз, гортаючи документи. — Брат Тома Мура.

Картнер спохмурнів.

— Якщо він був останньою жертвою, то, схоже, вбивця закінчує те, що почав тоді.

Роуз підняла на нього погляд.

— Або він намагається прибрати всіх, хто може щось знати.

Вона швидко знайшла медичний звіт Вільяма.

— Помер від інсульту тиждень тому… Дуже зручно, правда?

Картнер схрестив руки на грудях.

— Думаєш, це не природна смерть?

— Думаю, що коли справа стосується серійного вбивці, збіги — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити, — Роуз закрила папку. — Нам треба поговорити з Томом Муром.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍