Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять друга. Посвячення.

     Сьогодні був важливий вечір. Мене посвятять у хранителі. Звісно, я довго вагався після того, як ми змогли повернути мати - зараз ризиковано кудись зникати надовго, бо може бути потрібна допомога усіх, хто у нас тільки є. Тим паче я відчував, що ще не готовий до цієї відповідальної ролі. Але гадаю, що все ж, час настав.

     Раз вони вирішили обрати саме мене, то мені доведеться прийняти рол нового хранителя з честю.

    Пообіцявши батькам, що я обов'язково про все розповім, коли прийду, я відкрив портал і опинився знову в своєму рідному селищі - у Спокійних Рівнинах. Пам'ятаю, я дуже здивувався, коли Тимчасовий, який з'явився у моєму сні знову, призначив мені зустріч саме тут.

     Знову взявши зовнішність Мортідж, я вже вдруге за останній час йшов по дорозі свого селища. Плакатів, які просили усіх мене знайти якомога швидше стало трохи менше, але вони ще були. Гібриди до сих пір не відпускали мене. Уявляю, що вони роблять для того, щоб знайти справжніх вбивць.

     Коли я проходив поміж домівками, я впізнав свій минулий дім. Ставши у тінях, я розглядав його декілька хвилин. Все ж, було цікаво, що змінилося тут, доки мене не було.

    Сам дім майже ніяк не змінився. Він до сих пір був «прикріплений» до домівки Ліж і Нари з її братом. Але схоже, Ліж вирішила перейти до мого будинку. Чомусь... Подобався і раніше, а коли я зник, вона його собі забрала? Або може, просто набридло у своєму жити, тому вона вирішила жити тепер в моєму?

      Тихо зітхнув. Як би мені хотілося знову опинитись серед друзів, яких мені довелося залишити в минулому. Тоді й життя здавалось мені більш спокійним. Як шкода, що я тепер дійсно став справжнім вбивцею.

     По дорозі я бачив і мати зі світу гібридів. Вона покосилась на мене, але нічого не сказавши, поспішила до свого будинку. Зараз жінка здавалась мені якоюсь... Скутою? Вона не була схожа на ту, яка до цього тримала голову рівно, щ гордістю, наче могла покласти до лап увесь світ, якби їй тільки захотілося. Зараз вона здавалось зовсім іншим гібридом.

    Шкода навіть її трохи. Озір виявився зрадником, який вбив багато народу. Син теж виявився вбивцею, коли суто випадково завалив власного батька. А доньку взагалі кудись вкрали, і, схоже, вбили. Бо я не певен, що ті чорти жаліли б Розразу чисто за те, що вона дівчина. У них точно нема нормальних принципів.

    Вона втратила усю сім'ю за якість то один чи два роки, і зараз у неї не було ніякої підтримки. І тому зараз вона явно впала у таку собі депресію через те, що більше ніколи й нікого з рідних нажаль не побачить.

     Хотілось спочатку підійти, знову прийняти мій звичайний вигляд, до якого я вже встиг звикнути і спокійно про все поговорити, щоб хоч якось підтримати мати зі світу гібридів, бо бачити її у такому вигляді мені не дуже хотілося. Але я згадав те, що по-перше мене розшукують, а по-друге мати в останній раз була дуже незадоволена тим, що ми почали розмовляти з Розразою. Тому це точно не варіант. Сподіваюсь, що у неї все хоча б в майбутньому все буде добре. Йду далі.

..                                

                                 

..                      

 

..                   

                               

..                                    

                             

..                                

    Я бачив Тимчасового вперше у реальному житті. Він був набагато більшим, ніж я уявляв. Точніше, я спочатку подумав, що у моїх снах він може надати собі буквально таку висоту, яку він хотів би, але ні, я помилився. У реальному житті він теж був доволі великим. Він мабуть буде більшим навіть якщо взяти двох-трьох Озірів і розмістити один на одному. Це було доволі незвично, бо я вперше бачив такого великого гібрида.

— Ну що ж. - Тимчасовий встав і трохи вигнув шию до мене, щоб наші очі тепер були на одному рівні, бо зовсім скоро ми станемо рівними. - Те місце, куди ми зараз полетимо - святе. Про нього не варто знати усім, як і про хранителей. Навіть батькам.

    Я легенько здригнувся від останньої фрази. Ну а що я хотів? Гібрид бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Все ж, Тимчасовий - хранитель часу. Йому судилося бачити подібні речі й наслідки.

— Вибач. - Це перше, що мені прийшло в голову.

— Нічого. Просто навчись нарешті завжди тримати язика за зубами. Не змушуй нас думати, що ми дійсно обрали не того.

    Значить, у деяких хранителей думки про те, що зі мною на посаді хранителя могло піти щось не так з'являлись. Треба буде виправдати їх сподівання, показати, що обрали мене правильно, і сумніватися не варто.

..                            

                                 

..                              

                                 

..                                

                                

..                            

                                           

..                                               

     Ми летіли доволі довго. Прилетівши, Тимчасовий дав мені трохи відпочити від доволі довгого шляху. Я тим часом вирішив трохи роззирнуттся, щоб зрозуміти, де ми опинились.

    Попереду був невеличкий пагорб, на якому росло доволі велике дерево. Листя на ньому було синім. Схоже, воно зовсім недавно почало «прокинатися», хоча це було дуже дивно, бо зараз зима.

    Один листок впав на землю, і засвітившись, зник, наче його там і не було. Це мене здивувало, бо ніколи я такого не бачив. Спробував «під'єднатися» до дерева, як робив це до цього з іншими рослинами й тваринами, але нічого не вийшло. Мої сили, схоже, на нього не діють. Воно наче саме по собі, і ніхто не може йому наказувати.

— Це цілюще дерево. - Мовив тихо хранитель, бачачи мою зацікавленістю, і подивився на чудове дерево. - Воно розквітає лиш на декілька годин раз в тисячу років, і може навіть мертвого з-під землі дістати. Тобі пощастило, що ти потрапив саме в той час, коли воно почало тільки-тільки квітнути. Це хороший знак.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍