Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

— Це якийсь жарт?

— Ні.

— Ти просто злишся. Через що цього разу?

— Це тут ні до чого. Я вже давно зрозумів, що між нами нічого не залишилося.

Марина стискає кулаки.

— І хто вона?

Я похитав головою.

— Справа не в комусь іншому. Справа в нас. У тому, що наші стосунки вичерпали себе.

Вона хмикає.

— Ти брешеш, — прошипіла вона. — У тебе хтось є, так?

— Марин…

— Чорт забирай, Тимофію! — її голос підвищується, очі блищать від злості. — Я не вірю, що ти так просто вирішив усе зруйнувати!

Я зітхаю, підходжу ближче і сідаю поруч, м’яко беру її за руку.

— Не просто, — кажу тихо. — Я намагався все відновити, але це вже й так зруйноване. Хіба ти не бачиш, що ми віддалилися?

Вона заплющує очі, кілька разів глибоко вдихає.

— Ти вже все вирішив, — каже глухо.

— Так.

Настає напружена тиша. Потім вона різко вириває руку й підводиться.

— Тоді я заберу свої речі і негайно поїду. І хвилини з тобою в одній квартирі більше не можу бути. 

Я просто киваю.

Марина ще кілька секунд дивиться на мене — її губи тремтять, руки стиснуті в кулаки. А потім вона розвертається і йде в спальню, грюкнувши дверима.

Я залишаюся сидіти, втупившись у чашку холодної кави.

Це було важко.

Але правильно.