Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– Він заздрить, що доживу до двохсот років, – задоволено буркнув Гарик.

– Про тебе навіть погано подумати не можна, – вколов студент. – Мовчу.

– Перший видалений фрагмент… Половина запису, – почав свій відлік Волошин. – П’ятдесят сім відсотків. Сімдесят. Вісімдесят вісім. Другий видалений фрагмент. Дев’яносто три. Закінчено. Буденна справа.

Рука Гарика сповзла з голови Демида. Хлопець перевірив цілісність пам’яті. Заповідник, мавпеня, Мако, Елла, завод… Усе в чіткій послідовності. Провали спостерігалися на переході туди й назад.

– Спомини, як бачиш, на місці, – Гарик готувався перекидати інформацію в пам’ять старого. – Стер тільки активацію. Ти безпечний для Заповідника.

– Хіба вони знають про те?

– Повідом особисто, – саркастично сказала стара дитина. – Спатимеш спокійно. Слуги Бора тебе не знайдуть.

– Справді? – студент покинув автівку, з насолодою вдихнув повітря й гадав, що проблеми скінчилися.

– Повір на слово… А то хто лазить?! – Гарику заборонено відволікатися.

Демид напружився, зиркнув по сторонах.

– Вгорі, – скоригував малий.

Дахами гаражів пересувалося мале одноруке створіння, знайоме Демиду по заводу. Бор таки вистежив групу. Пояснювати Семену Яковичу ніколи. А ще з вулиці поспішав Діма.

– Збираються, – Демид узяв у руки метрову трубку й пішов зустрічати гостей.

Нахрапистий карлик, угледівши хлопця, люто плюнув зеленою слиною крізь криві ікла, ворухнув щелепою й граційно зістрибнув на землю.

Автолюбителі покидали справи й спостерігали за гротескним суб’єктом, що стрибав на коротких ногах наче на пружинах.

Демид підняв трубу й наблизився до Бора. Зблизька він здавався миршавим і не вартим уваги супротивником.

– Побалакаємо? – студент відвертав увагу Бора й хотів побачити реакцію на подразник. Рухалася істота повільно, проте хлопець знав, на що вона здатна. Ворог різко відштовхнувся рукою від землі, розвернув тулуб і спробував поцілити ногами в груди Демида. Він поставив блок трубкою й відбив атаку. Поки студент розвертався, карлик уже підскочив майже впритул і смикнув за ногу. Хлопець втратив рівновагу, повалився долі спиною, проте встиг залізякою огріти істоту по тулубу. Це мало сподобалося Бору. Вихлюпнувши на Демида серію верескливих обурливих звуків, карлик відскочив на три метри назад і продовжив битися довгою рукою. Демид махав трубкою, тримаючи боса трохи далі від гаража, але раптовий шалений натиск змусив відступити. В якийсь момент пальці карлика вхопили знаряддя захисту хлопця й вирвали з такою силою, що рука ледь не вискочила із суглоба. Студент вилаявся й згадав слова Бурковця про вразливість Бора від вогню:

– Запальничка, сірники в когось є?! – Демид ухопив каністру з бензином.

– Не палю, – Волошин закінчував процедуру.

Автолюбителі збилися в гурт і спостерігали за бійкою.

– Вогню дайте! – кричав студент.

Виручив Гарик: витяг з кишені й кинув хлопцю.

Бородань Ігор похапливо вимикав системник і пакував монітор, а Бурковець відволікав Бора.

Демид примірявся облити нападника займистою рідиною. Хлюпнув, але попав у старого.

– Та не в мене! – визвірився колекціонер, відпльовуючись.

Карлик, вочевидь, дотямив: справи кепські. Обачнішим став, гадаючи, потенційний смертник перед ним, чи ні.

Волошин вимкнув живлення, склав переноску й пересів на водійське місце:

– Ви там довго?! – висунув голову в бічне вікно.

– Що пропонуєш? – Демид вичікував зручну мить повторити спробу облити карлика бензином.

– Їхати!

– Бор заважає!

– Та ну вас! Як знаєте! – Волошин завів автівку.

Карлик занепокоївся. Зиркав на Демида, на Діму, котрий стовбичив на виїзді, гортанно кричав, але алкаш уперто волів бути поза зоною бійки.

Нарешті хлопцю вдалося вдало облити карлика горючою рідиною. Кинувши каністру, запалив сірник і жбурнув у ворога. Бензинові пари здетонували. Охоплений полум’ям Бор закрутився вовчком.

Автолюбителям фаєр шоу мало сподобалося: виникла реальна загроза їхньому майну, але було пізно.

Карлик гортанно кричав, кидався на землю, намагаючись загасити вогонь, а потім вискочив на дах металевого гаража й пострибав кудись в кінець кооперативу.

Мужики в ступорі очима лупали, мобільники похапцем дістали, пожежників збиралися викликати. Зняти рідкісну картинку ніхто не здогадався.

– Фініта ля комедіа! – крикнув автолюбителям Семен Якович, сідаючи в дев’ятку.