Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Князь же Святополк вийшов був на війну проти половців, тоді послав до нього блаженний, говорячи: "Тому що зблизився вже час відходу мого з тіла, якщо хочеш обіцянку сповнити і відпущення гріхів прийняти від Бога, прийди, щоб, прощення прийнявши, своїми руками вкласти мене в гріб, ось-бо чекаю твого приходу. Коли ж затримаєшся і без тебе відійду, то я гріха не маю і війна не так тобі піде, як тоді, коли прийдеш до мене". Це почувши, Святополк зразу, воїнів покинувши, прийшов швидко до Прохора хворого. Преподобний же, багато повчивши князя про милостиню, про майбутній суд, про вічне життя і про нескінченну муку, дав йому прощення і благословення і цілував усіх, що були з князем. Тоді, піднявши руки свої вгору, передав дух в руки Божі. Князь же із чорноризцями, взявши тіло преподобного, поніс у печеру, до гробу поклав руками своїми. Після поховання ж святого пішов на війну і велику перемогу прийняв над безбожними агарянами. Полонив усі краї половецькі і привів їх у землю свою. Це ж була перемога, Богом дарована Руській землі, за пророкуванням молитовним преподобного Прохора. І відтоді князь Святополк, коли на війну чи на лови йшов, завжди приходив до Печерського монастиря на благословення і з великою ревністю і вдячністю поклонявся в церкві, Богом створеній, перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці і перед гробом преподобного Теодосія, також і в печері перед гробом преподобних Антонія, і Прохора, й инших всіх преподобних, і тоді виходив у путь свою. І так добре влаштовувалося княжіння його, після багатьох покарань Богом помилуване, завдяки преподобному Прохорові, чого ж сам христолюбивий князь Святополк Із'яславич свідком був, ясно всім розповідав про чуда і знамення цього угодника Божого. Його ж святими молитвами хай буде і нині людям руським при війнах постійних не залишитися без поживи, найбільше ж тої, що для життя вічного, і цієї, що є на землі; творити волю Божу і Його, що на Небесах, коли явиться слава Його, святоліпної їжі насолодитися з Прохором преподобним — уже не споживанням зілля лободи і попелу, а спогляданням перед віками квітуючого єства Божого і з землі взятого єства людського, що є в Христі — Бозі й Чоловікові. Йому ж з безначальним Його Отцем і з Пресвятим благим і животворним Його Духом належить всіляка слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучениць-дів: Єннати, і Валентини, і Павли, які в Палестині у царювання Максимина від Фірміліяна-ігемона за Христа постраждали.

Місяця лютого в 11-й день

Житіє і страждання святого священномученика Власія, єпископа Севастійського, і тих, що з ним постраждали

У минулі часи, коли ідольську службу нечестиві тримали і багато людей творінню і ділу рук своїх поклонялися, тоді проросла і віра багатьох святих, серед них же і святого славного мученика Власія процвіло благочестя. Той-бо святий всі роки життя свого лагідним і праведним життям прожив богоугодно без гріха, віддалюючися від усілякого діла злого. Бачивши ж чесне його життя, мешканці Севастійського у Кападокії града, люди благовірні, подбали, щоб був їм єпископом поставлений і пас стадо Христове добре в ті часи, у які часті гоніння на Христову Церкву бували і багато людей у страдницькі входило подвиги, вінцем мучеництва вінчалося. Тоді і святий великомученик Євстратій, перший із п'яти, з дружиною своєю за царювання Диоклитіянового, стоячи до крови за честь Христову, подвизався добре. Його ж, коли у в'язниці сидів, цей святий Власій відвідав уночі, давши сторожам в'язниці золота досить, і прославив мученика Христового, який так мужньо страждав, і прийняв від нього вручений заповіт — його ж перед кончиною своєю Євстратій святий написав, заповідавши про тіло своє і про маєток, як же про те у стражданні його написано. Ховався ж Власій святий від рук катівських, як же і багато тоді святих те чинило, не віддаючися на муки без вияву Божої волі, і мало було християн, які б у граді мешкали, і то були потаєні, більшість же втекло в пустелі, і гори, і вертепи через страх перед муками — їх же инші не змогли стерпіти, ідолам на час якийсь поклонилися. Тому і святий Власій не лише в Диоклитіянове, а й після того і в Ліцинієве царювання [коли постраждав] від лютого гоніння ховався у якійсь пустельній горі, названій Арґеос, маючи там печеру для перебування свого, у ній же безмовне пустельницьке й постницьке життя провадячи, і безперестанні молитви до Бога посилав. Звірі ж дикі до нього приходили й отримували благословення від нього. Якщо ж траплялося якимось звірам потрапити до святого в той час, коли в богомисленій молитві перебував, то вони, наче розумні були, не перериваючи його богомислення, стояли перед печерою, чекаючи його після закінчення молитви виходу, і не відходили, допоки ж святий не виходив, клав на них руки свої, благословляючи. І якщо котрийсь із них хворий був, приходячи до святого, зцілювався від нього покладанням рук його святих. У ті дні ігемон Агриколай ловцям своїм звелів багато хижих звірів всілякого роду виловити, потребував-бо їх на найлютішу смерть мучеників Христових, яких же всіляко згубити намагався: одних мечем убиваючи, инших вогнем спалюючи й у воді топлячи, ще инших же віддаючи на поїдання звірам. Ишли-бо ловці на лови й обходили гори та пустелі: прийшли і на гору, що Арґеос називалася, у ній же ховався святий єпископ Власій. Наблизилися до печери й бачили перед нею багато звірів, що бавилися, і сказали самі до себе: "Ходімо й подивімося, що це таке". І, прийшовши, знайшли Власія святого, який у печері, як у світлиці, перебував і молитви творив до Бога. І нічого йому не сказали, зразу повернулися і сповістили ігемонові Агриколаю те, що бачили. Ігемон же звелів багатьом воїнам іти з ними і знайти християн, що там ховаються, взяти і до нього привести. Пішли-бо послані воїни на гору ту і, в печері бувши, знайшли одного лише Власія святого, який у молитві і славослов'ї Божому перебував, і мовили до нього: "Вийди звідси і ходи з нами у град, кличе тебе ігемон". Святий же, зрадівши, сказав: "Добре, діти мої, ходімо разом. Згадав-бо про мене Господь — явився тричі цієї ночі, кажучи: "Встань і принеси Мені жертву за звичаєм священицтва твого". Нині-бо, діти мої, добре прийшли, Господь мій Ісус Христос хай буде з вами". Коли вони йшли дорогою, наверталися елліни до Бога лагідністю і навчанням святого, і