Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Розділ 22

Невелике ліжко було застеленим, однак прохолодним, від чого Зоя блаженно промугикала. Повсюди був запах Андрія, він немов просочився в її пори, що приносило неймовірне задоволення.

Дівчина хоч і знаходилась в затуманеному стані, але розуміла, що повинно було статись. Ще там, внизу, слухавши розмову подружжя, вона знала, чим закінчиться для неї цей вечір.

Не можна сказати, що це її не лякало. Дорослий чоловік, шалений потяг, поцілунок, алкоголь, а потім і незрозумілий жар по всьому тілу.

— Я не хочу… — Задихаючись просила дівчина, спостерігаючи за чоловіком, що розстібував гудзики на своїй білосніжній сорочці. — Я не хочу, щоб ти з цим тягнув.

ЇЇ нетерплячість в інший час, в інших обставинах лише розсмішила б його, але не зараз.

— А я не хочу, щоб завтра ти мене шарахалась, як було до того. — Повільно відповів їй, перевіряючи наскільки дівчина усвідомлює реальність.

Чим ближче він підходив до ліжка, тим глибше вбирала в себе повітря Зоя. Вона руками гладила своє тіло замінюючи його руки своїми.

— Я хочу, щоб ти запам’ятала цей момент, не як найгірший у твоєму житті. — Чорний схилився над Зоєю, такою манкою, бажаною, старався не спішити, розтягував час та задоволення, насолоджувався видовищем.

Вона зараз не мучилась від болю, не дивилась з побоюванням, не бачила в ньому монстра. Навпаки, дівчина всім своїм єством тягнулась до Андрія. Вперше за вечір, в нього промайнула думка, що це на краще, що вона під дією афродизіаку.

Та все одно це не було її свідомим рішенням.

Андрій повільно проклав ланцюжок поцілунків по шиї Зої, змушуючи ту судомно ковтнути.

— Не напружуйся. — Прошепотів.

— Я не можу. Тіло сковує самовільно. — В тон йому говорила Зоя.

Чорний опершись на свої руки, піднявся до її обличчя. Розчервонілі щоки, блискіт в очах не залишав сумніву в тому, що дівчина теж відчувала бажання.

Це чоловіка не могло не радувати. Вона сама потягнулась до його губ, сама зробила перший крок назустріч йому.

Поцілунок вийшов солодким з присмаком алкоголю, та все одно таким же бажаним.

— Прошу тебе… — Простогнала Зоя.

Її груди з кожним подихом здіймались частіше. Кожен дотик чоловіка відчувався ніби розряд струму.

Вона ловила поглядом його руки, які вивчали її тіло, бо там де вони пройшлись шкіра горіла.

Важке дихання обох заполонило кімнату. І сьогодні не було нікого окрім них двох. Короткі поцілунки, на які Зоя жваво відповідала, заводили Андрія все дуже. Він стримував себе аби не тиснути на дівчину, аби розпалити її поступово.

— Скажи мені, про що ти просиш. — Звабливий голос медом розтікався в тишині.

— Я хочу більше.

Андрій плавно опинився над дівчиною, шумно ковтнувши в’язку слину, він провів долонею вниз від грудей до пупка, уважно спостерігаючи за реакцією.

Зоя не зупинила його, навпаки, поставила свою руку поверх його, і потягнула вниз.

— Все горить, ось тут. Ти ж можеш…. — Вона облизала свої сухі губи. — Можеш з цим допомогти.

Андрію довелось замружити очі, бо в цей момент він отримав чітке підтвердження тому, що Зоїне бажання, це все-таки побічна дія тієї гидоти, що дівчина випила.

Не її бажання, і все тут.

— Будь ласка. — Попросила Зоя, бо помітила, що чоловік застиг, що не рухався на зустріч їй. Але ж вона ні в чому не провинилась.

— Ти хочеш, аби я доторкнувся ось тут? — Запитав чоловік, кладучи свою долоню на низ живота.

— Нижче. — Зоя протягнулась до його волосся. Провівши руками по м'яких пасмах, вона несильно стиснула кулак, потім і зовсім осмілівши змусила чоловіка опустити голову до неї.

— Справді? — Видихнув їй прямо в губи.

Андрія вело. Бажана дівчина під ним, бажає його, хоч і не з власної волі.

Жодний донор не може пручатись цьому магнетизму. Ідеальні партнери, яким не може бути добре ні з ким, так, як одні з одним.

Однією рукою чоловік роздягав дівчину, яка, здається і сама йому допомагала в цьому. Залишившись повністю роздягненою, вона могла легко відчути теплоту його тіла, ще б з цього скинуту цю й без того розстібнуту сорочку.

— Моя дівчинка, хоче нижче? — Повторив запитання Андрій.

Доки Зоя кивала, та ледь не відхлипувала, чоловік розстібнув застібку на ремені, відкинувши його кудись в глибину кімнати.

Перші ніжні погладжування там, де просила Зоя, принесли їй невідомі до цього відчуття, ніби й приємно, але в той же момент соромно.

Андрій ширше розвів їй ноги, не перестаючи дивитись прямо у вічі. Дівчині здавалось що він до безсоромства затягує.

— Не бійся. — Видихнув.

Йому самому було страшно, він не хотів нашкодити дівчині. У самого перед очима спогади про те, як це було з Ладою, жінка після всього ще дні два провела в ліжку, допоки оговталась після завершення зв’язку. Повторення історії вже з Зоєю він не хотів, а тому старався робити все повільно, не поспішаючи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍