Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Щось мене у сон клонити почало… У сон?! Чорт! Я заснула! Хоч би дистилятори не згоріли! Так: скляний – ще йде процес. Здійняла кришечку аламбіка: а тут практично все випарувалось – можна вимкнути. Вчасно я прокинулась! Невже цій капосній долі ще є до мене діло? Чого вже там: треба було дати мені можливість зіпсувати ексклюзивний апарат, щоб у Колвіна був ще один привід на мене поорати, або башку відвернути.

Значить, «Маніпулятор» можна вже змішувати. Насипаємо, наливаємо, колотимо. Тепер перенести у флакон і підживити силою. Я затиснула посуд у долонях та згадала, як всотувала в себе світіння, що накопичилось в них. Тепер, мабуть, треба зробити все так само, але у зворотному порядку. Зосередилась на сплеску енергії, котру я почала вливати у руки. Цікаві відчуття: буквально відчувається струм, що біжить під шкірою з легким поколюванням, наближається до долонь і… Ні-ні-ні-ні-ні! Тільки не це!

Флакон виштовхнуло з моїх долонь з такою силою, що він злетів десь метра на півтора наді мною, та по красивенній параболі, поблискуючи іскрами зсередини, понісся донизу, поки я ошелешено на нього дивилась. Висмикнувши себе зі ступору, я рвонула за ним, по ходу зносячи колбу із сумішшю для парфумів на краєчку стола та спіймавши її якимось дивом лівою рукою, вигнулась лозою понад аламбіком, щоб ще і його не знести, та викинувши уперед праву руку…

Далі все відбувалось, немов в уповільненому режимі. Я зрозуміла, що не встигаю спіймати флакон. У голові пронісся ураган думок: стільки часу, стільки інгредієнтів (Колвін тепер точно вб’є!) і все надаремно?! Ця сволота вирішила наді мною все ж познущатись?! Значить, як проспати – вона мені не дала! А, як результат отримати – так фігу вирішила скрутити?! Твоє щастя, що твоєї персоніфікації не існує – вбила б, гадюччя!

Не знаю, що відбулось потім. Чи то доля вирішила змилуватись наді мною, почувши мою ментальну лайку, чи то я примудрилась дотягтись, та, коли час обрів свій звичний плин, флакон був у моїй правій руці, колба – у лівій, а я сиділа на підлозі під шафою з інгредієнтами, боляче забившись п’ятою точкою, що буквально віднайшла чергову пригоду.

Зілля за склом мерехтіло розсипом іскор. Я збовтала вміст, і іскри розчинились. Крехтячи, підвелась з підлоги й попленталась до записів. Звірилась із журналом: колір той і консистенція наче також. Подивилась на другий дистилятор: гадаю, сировини достатньо.

Поки змішувала парфуми, по десять разів звірялась із дозуванням: бракувало замість «краси» отримати її антипод. Акуратно розмішала й піднесла до носа. Скажімо так: аромат не мій улюблений, та приємний. Сподіваюсь, що для чоловічої половини тимчасового населення цього будинку – також. Залишилось зарядити силою. Та, пам’ятаючи попередній досвід, я вирішила убезпечити свою працю. Засунувши руки із флаконом проміж полиць книжкової шафи – якщо й вистрибне, то далеко не полетить – я почала прокачувати енергію дуже повільно.

Цього разу процес йшов надто довго, й пальці вже німіли. Та краще так, ніж потім усе переробляти. Я прикрила очі: світіння неспішно лилося крізь скло, насичуючи собою отриману субстанцію. Коли енергія наповнила усю місткість, я подумки обірвала потік. Здається, вийшло. Сколотивши вміст і розчинивши в ньому іскри, я здійняла кришечку й потягла носом: а от тепер аромат мені подобався більше!

Що там з дозуванням? Три краплі «Маніпулятора» на флакон «Pretiosa», й наносити на ті ж точки, куди й всі парфуми наносять. Цікаво, а радіус дії який? Чи варто один раз вдихнути, й клієнт твій? Ну, от чому без подробиць?! Усе методом тика потрібно! Добре, нанесу прямо зараз, і можна вибиратися. Сподіваюсь, мене не шукають.

Сунувши флакони до кишень штанів, я загасила світло у лабораторії й попрямувала до кабінету. За вікном сіріло. Залишилось мишеням проскочити до своєї спальні. За ідеєю, увага моїх охоронців повинна притупитись, бо ж відволікати їх Тимошем вже не вдасться… От же ж! Що вони там казали? Що на чергуванні можуть не спати по декілька діб? Тоніки! Щоб їх! Та вибиратися треба.

За дверима було тихо. Я вислизнула до коридору й… майже ткнулася носом у чоловічі груди. Хто б сумнівався, з моїм щастям! Повільно здійняла голову – Денис. Не сиділось йому у кімнаті! Хлопець дивився на мене, мов привида побачив:

– Лєра?!

– А ти когось іншого тут припускав побачити?

– Взагалі нікого не припускав. Що ти робила у кабінеті Ігоря?

Я дивилась в очі Дениса із виразом найчистішого сумління:

– Читала, – майже не збрехала – бо ж і читала також.

– А Ігор…

Договорити я йому не дала, щоб не бути вже зовсім брехухою:

– Ти гадаєш, що до кабінету Колвіна зможе зайти хтось, кому він заборонив туди заходити?! Він зачинений магічно. І, якби Ігор Дмитрович мені заборонив, я б не увійшла. Ти ж мені віриш? – я втупилась в очі хлопця, й сама не розуміючи – нащо промовила останнє питання.

На якусь мить погляд Дениса прикипів до мого, потім він заусміхався й задоволено кивнув:

– Лєра! Що за питання? Звісно, я тобі вірю. Дурість ляпнув, пробач. Чим взагалі думав?

Ого! Дурість?! Та він і ляпнути нічого не встиг. Це такий ефект від «Маніпулятора»? Треба буде перевірити для чистоти експерименту ще на комусь:

– Денисе, а ви мені екскурсію по Лукомор’ю проведете?

Він почухав потилицю:

– По всьому Лукомор’ю – навряд чи. А по місту – чом би й ні.

Я здивовано блимнула очима:

– Лукомор’я таке велике?!

Денис розсміявся:

– В будь-якому випадку, не з одного міста складається. Наше місто називається Синьоозерськ.

Мені тільки руками розвести залишилось:

– Пробач, мене не просвітили – ніколи було.

Почулись кроки на сходах: мабуть, почувши нашу розмову, вирішив з’ясувати, що відбувається, Данило. Цікаво: на нього подіє так само, чи бувають варіації. Треба буде свій журнал завести й записувати в усіх подробицях. Що ж все ж таки спрацювало окрім аромату: вдала фраза, зоровий контакт, чи все разом? Зараз і з’ясую. Хлопець наблизився: