Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 28 -

Осінній проливний дощ затоплював королівство четвертий день поспіль. Жовтневий холодний вітер нещадно зривав жовту листву, змішуючи її з багнюкою, а голі гілки дерев гнув до холодної землі. Наближення холодів було не за горами.

В маленькому селищі Пелусі, яке буквально збудоване на болотистих землях, все було набагато гірше. Рівень води критично зріс, ледь не затоплюючи оселі. Чаклунів в окрузі було мало, й зарадити нічим не можна було, рівно до того моменту, доки в одній із хатин не оселилася  Енерейз Кабарг. Відома цілителька, чиє ім’я наводило мандраж навіть на королівську сім’ю Астрід.

 — Бабусю, — смикаючи за рукав, дівчинка тринадцяти років намагалася привернути увагу. — Чому нікому не можна розповідати про мою магію?

Енерейз м’яко всміхнулася, налила в склянку теплого молока й протягнула онуці разом із все ще теплою солодкою булочкою.

— Ходімо до вогнища, я тобі розповім казку, — Кабарг змахнула рукою в бік вікна й шторки закрилися.

— Ця казка буде про бога Тораллака?

Дівчинка зручно всілася на м’який килим, простягаючи ніжки до вогнища, і майже відразу взялася їсти булочку. Щойно в неї відкрилися здібності, батьки відразу відправили її зі столиці до бабусі, щоб приховати факт її магії.

— Саме про нього, — підтвердила Енерейз всідаючи в крісло качалку, й беручи до рук гребінець.

Майже кожного вечора Кабарг розчісувала золоте волосся онуки, розповідаючи їй різні історії, які збереглися лише на пильних сторінках давно забутих книг.

«Одного дня Тораллаку стало нудно, і щоб себе якось розвеселити, він вирішив спуститися на землю до люду простого, й поглянути як вони живуть. Шкода Тораллаку стало слабких людей, і вирішив він наділити їх здібностями, щоб полегшити їхні страждання. Сини його підтримали, й люд отримав магію, яка дозволяла одним заклинанням запалити вогнище, засіяти поле, вилікувати рани.

Люд був вдячний верховному богу та його синам за їхню доброту, звели вони цілісінькі храми на їхню честь, поклоняючись і читаючи молитви.

Та одного разу настала страшна засуха, магія дарована богами не допомогла. Став люд молитися, а коли зрозуміли люди, що їхні молитви боги не чують, вирішили діяти відчайдушно.

Обрав люд молоду вродливу діву, вдягли її в дорогоцінний шовк та коштовності, а після змусили танцювати біля багаття, закликаючи верховного бога. Спокусився Тораллак молодою дівою й прийшов до неї, вислухати її прохання. Пролився дощ на суху землю й закінчилася посуха.

Тораллак закохався в смертну діву, яка була хитрою лисицею. Забажала діва вічного життя від бога, щоб разом з ним бути. Тораллак був сліпо закоханий, подарував він діві камінь вічності зі свого посоха, який наділений його магією. Та бог не знав, що діва його не кохала, хитрощами вона отримала жадане, а після, зовсім зрадила свого верховного бога.

Провела діва страшне заклинання, замкнула вона всі двері, щоб ні Тораллак, ні жоден інший бог не зміг прийти в світ людський.

Діва насолоджувалася вічним життям, створюючи страшні магічні реліквії та артефакти. Коли їй набридла вічність, вирішила вона розділити камінь, щоб її діти також жили вічно й правили разом з нею. Та не звершилося задумане, зрадив діву її старший син що мав прізвисько Астрід, який відібрав камінь у матері, й замкнув його в сховищі. Сховище було магічне, окрім нього, ніхто не міг відкрити магічну браму.

Розізлившись, прокляла матір обраницю старшого сина із роду Соуер, прив’язав її до сховища та всіх її нащадків. Та цього їй було мало, щоб заспокоїти свій гнів, наклала матір ще одне прокляття, щоб обраниця сина ніколи не могла бути разом з тим, хто володів магією темряви й всі її нащадки.

Ніхто не міг добратися до сховища, й взяти камінь вічності окрім Соуер. Розійшлися діти діви, несучи в собі магію темряви, старший же лишився, збудував королівство й тлів надію, що одного дня його обраниця зможе відкрити йому сховище, де оберігався камін вічності. Та цього не сталося, щоб нікому не дістався камінь, видав Астрід указ, щоб всіх чаклунів із такою ж магією як в нього, знищували й лише його нащадки могли б заволодіти каменем верховного бога.

Щоб не втратити корону й трон збудованого королівства, прив’язав Астрід до себе магією. Тож лише його нащадки  сідали на трон й одягали корону, продовжуючи правити королівством. Камінь вічності так й лишився в сховищі, яке Соуер оберігають до сьогодні.»

— Тобто королівська сім’я Астрід знищує всіх чаклунів які володіють магією темряви, боячись, що одного дня вони зможуть заволодіти каменем вічності й посісти королівський трон?

— Це лише казка, — запевнила бабуся, заплівши товсту косу онуці. — Чи є тут правда, ніхто не знає. Королівська сім’я хоче залишитись єдиними, хто володіє цим даром.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍