Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

20

— Все-таки приїхав нарешті, — Сергій обійняв мене та поплескав по плечі.

— Вирішив, що варто трохи відпочити. Тим більше, нам є про що поговорити

— А що це за прекрасна леді? — він був в темних окулярах, але я просто нутром відчув, яким дурним поглядом Сергій дивиться.

— Це Меліса, — я взяв її за руку.

— Дуже приємно, — вона невпевнено посміхнулась.

— Ну-ну. Не очікував я такого від тебе. Особливо після…

— Досить, Сергію. Краще покажи нам тут все, бо такий довгий переліт. Хочеться поїсти.

Він кивнув та повів нас за собою. Меліса, на диво, була спокійною та навіть впевненою. Її хочі теж ховали темні окуляри, але це не заважало мені милуватися нею. На острові було душно, дуже. В порівнянні з нашим кліматом, то тут просто пекло. Ми зайшли в готель і наші речі повезли в номер, а Сергій вів нас до невеликого ресторанчика.

— То що нового в нашому світі, Захаре? — спитав мій товариш, після того, як ми зробили та отримали своє замовлення.

— В мене була деяка співпраця з Бо Жаком.

— Щ-що…— він закашлявся, бо саме в той час пив воду, — ти серйозно?

— Абсолютно. Він непогано допоміг мені. Звичайно ж, не задарма.

— І що ж він міг захотіти від тебе?

Я глянув на Мелісу, щоб зрозуміти, чи комфортно їй зараз тут з нами та чи взагалі приємно слухати всі ці розмови. Але вона прикрила очі та посміхнулась і продовжила їсти свій салат.

— Він захотів одружити мене зі своєю донькою.

— Вибач, що? — Сергій мало рота не відкрив. Не знаю чому, але мені була приємна така його реакція. Я знав, що він заздрить, навіть незважаючи на те, що сам одружений вже досить давно.

— Але його донька сама не захотіла цього весілля. Вона така…своєрідна особа. То ж вона просто втекла і цим самим врятувала нас обох від непотрібного весілля.

— Чорт, поки я тут, то пропускаю все найцікавіше, — пробурчав Сергій та знову надпив воду. 

— А чому ви не повертаєтесь? — раптом спитала Меліса, — чи ви тут по роботі?

— Ні, він просто взяв собі довгу відпустку, — я якнайшвидше відповів, тому що їй не треба знати всієї важливої правди.

— Так, — Сергій натягнуто посміхнувся, — вирішив трохт перезапуститися. Бо мав купу проблем. А тут їх наче й не було.

— Зрозуміло. Дійсно, деколи треба все відпустити і трохи побути насамоті.

— Ну експерт з самотності в нас Захар. Не знаю, як він так витримує. Навіть одне одруження йому не допомогло.

— Можеш не намагатися, вона знає про Інну, — я сказав це крізь зуби, бо прекрасно бачив, що Сергій говорить це навмисно.

— О-о, тоді вибачте. Я думав, що зможу трохи більше розповісти про тебе твоїй дівчині…

— Я знаю достатньо, — Меліса втрутилась в розмову, — не думаю, що ви зможете розповісти мені щось нове.

— Справді? — він здивовано вигнув брову.

— А навіть якщо вам не терпиться якось полити Захара брудом чи осоромити переді мною, то можете навіть не намагатися. Бо вас не стосуються наші відносини. Може ви й друзі, але жоден друг не бажає псувати життя іншого.

— Ого, — Сергій відверто здивувався, — де ти знайшов таку цікаву дівчину, Захаре?

— Дуже неввічливо говорити про людину в її присутності.

— Але ж…

— Вибачте, мені треба відійти, — Меліса поклала свою долоню на мою і швидким кроком зникла з поля зору, йдучи в бік до ймовірної вбиральні.

— Неймовірно, — Сергій відкинувся на кріслі, — знайшов собі свій же характер в жіночому тілі. Цікаво.

— Що, не можеш прийняти, що тебе поставила на місце жінка? — я пирснув сміхом.

— А вона точно знає все? Чому я тут? Чому один бідолаха зараз сидить в тюрмі?

— Це її ніяк не обходить, ясно? Вона і не має цього знати. Так що тримай свого гострого язика за зубами, — я говорив з максимальною погрозою.

— Бо що? Ти зустрічаєшся з нею, але вона не знає правди. Не знає твого істинного обличчя. Це ж неправильно. Навіть моя дружина в курсі, що я «помер» для справи.

— Але ви більше року вже не жили разом. І ти своє істинне обличчя показуєш всім підряд. Вчись себе контролювати. 

Я кинув на Сергія косий погляд і теж пішов убік до вбиральні, щоб переконатися, що з Мелісою все гаразд, бо чомусь її довго не було. Але застав дівчину взагалі просто біля дверей, вона стояла впершись в стіну.

— Що ти тут робиш?

— Ми можемо звідси піти? — вона була незадоволена, — цей твій друг… Боже, я зі всіх сил тримаюсь, щоб не врізати йому.

— Не ти одна, — я важко видихнув, — ну він такий є… Специфічний.

— Ні, він не специфічний. Там ховається щось набагато гірше. Його погляд… Від цієї людини важко чекати чогось доброго.

— Ну ти вже перебільшуєш. Сергій буває неприємним, але вже не настільки… Та якщо ти хочеш, то ми можемо піти геть просто зараз.

Меліса кивнула і я охопивши її за талію, повів до столика. Віддавши Сергію частину грошей за рахунок, я пообіцяв, що ми ще зустрінемось лише двоє, щоб обговорити наші справи. Ми прилетіли досить пізно, але ще було світло. Та зараз крізь вікна вже було видно, що стемніло. Ми піднялись на потрібний поверх та зайшли в свій номер.

— А що це…тут…тільки одне ліжко? — Меліса різко зупинилась посеред кімнати і я ледь не влетів у неї.

— Ну так. А що ти хотіла? Може різні номери?

— Може й так. Ти навіть не питав мене про це. А я наївна вирішила, що ти подумаєш про це.

— Вибач, — я провів рукою по її спині, — я просто вважав, що це вже не буде проблемою…

— Це через той вечір ти став таким самовпевненим? — Меліса повернулась до мене і дивилась просто в очі. І знову цей вогник в очах, що зводить мене з розуму.

— Не ображайся, — я став говорити тихіше, — але тоді бракувало ще кількох секунд… і ти була б готова на все.

— А ти — ні, — і в ту ж секунду я отримав долонею по обличчі. Це було вже не так сильно, як тоді в машині, але все одно не дуже приємно.

— Відразу попереджаю, спати на підлозі я не збираюсь. Інших номерів в цьому готелі вже нема.

— Так і я тим більше не спатиму на підлозі, — вона схрестила руки на грудях, — ще є ванна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍