Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Тіні сумнівів

Вони дослухалися до кожного звуку, напружено вдивляючись у темряву за ґратами, сподіваючись, що Кейт все ж прийде. Але Кейт не приходила.

Тут було важко сказати, скільки часу минуло. Години чи, можливо, дні? Відсутність світла та будь-яких орієнтирів стирала відчуття реальності.

— Вибач, що втягнув тебе в це, — тихо промовив Лукар, порушуючи мовчання.

Ділан зітхнув і, спершись на холодну стіну, глузливо усміхнувся.

— Ну, завжди варто урізноманітнювати життя, — у його голосі звучала явна нота сарказму. — Хто б міг подумати, що ми опинимося в полоні у компанії сукубів та відьом.

Лукар ледь помітно всміхнувся, але його очі залишалися серйозними.

— Думаєш, вона взагалі повернеться?

Ділан задумався, провівши рукою по волоссю.

— Повернеться... Але питання в тому, з якими намірами.

Темрява ніби стала ще густішою, а повітря — важчим. За дверима знову почулися кроки.

Двері відчинилися з пронизливим скрипом, і в напівтемну камеру ввійшла та сама блондинка. Вона виглядала абсолютно спокійною, навіть розважливою, ніби зовсім не бачила перед собою двох перевертнів.

У руках вона тримала пакет, і щойно розгорнула його, по кімнаті миттєво рознісся апетитний запах свіжих гамбургерів. Від несподіваного контрасту між вогкістю в’язниці та ароматом їжі у Лукара та Ділана навіть трохи запаморочилося.

— Скучили за мною? — промовила вона, нахиливши голову набік і усміхаючись куточками губ.

Лукар мовчки дивився на неї, примруживши очі. Він не довіряв їй, а особливо її несподіваній «доброчинності».

— О, бачу, у вас тут весело, — продовжила вона, грайливо поглядаючи на них. — Сподіваюся, ви насолоджуєтеся нашою гостинністю.

Ділан, який досі мовчав, нарешті хмикнув:

— Ага, просто в захваті. Я навіть почав замислюватися, чи не залишитися тут назавжди.

Блондинка пирхнула від сміху.

— Ну, якщо добре себе поводитимете, можливо, я навіть розгляну такий варіант.

Вона витягла один гамбургер і повільно відкусила шматок, із задоволенням розтягуючи цей момент.

Лукар пильно дивився на неї. Він знав, що вона не просто так прийшла сюди з їжею.

— Чого ти хочеш? — запитав він, намагаючись не показувати голоду, що вже почав неприємно стискати шлунок.

Блондинка вдоволено посміхнулася й підкинула ключі в повітрі, перш ніж знову схопити їх у долоню.

— Поговоримо про це пізніше, хлопці. Спочатку — вечеря.

Вона кинула перед ними пакет із їжею, ніби це був якийсь жарт.

— Сподіваюся, вам сподобається, — додала вона з лукавою посмішкою. — Це може бути ваша остання трапеза.

І, підморгнувши, вона повільно рушила до дверей.

Лукар і Ділан мовчки дивилися на пакет, у якому лежала їжа. Запах соковитого м’яса та теплого хліба дражливо розповсюджувався по кімнаті, змушуючи їхні шлунки болісно стиснутися.

— Це може бути пастка, — тихо сказав Лукар, не відводячи погляду від гамбургерів.

— Ага, і що? Вона їх отруїла? — Ділан хмикнув. — Думаєш, якщо нас хотіли б убити, то не зробили б цього одразу?

Лукар не відповів, лише насупився. Думка була слушною. Але інстинкт усе одно підказував бути обережним.

— Якщо ми не будемо їсти, то здохнемо від голоду. Не знаю, як ти, а я не хочу помирати голодною смертю, — продовжив Ділан і, знизавши плечима, потягнувся до пакета.

Лукар вагався ще кілька секунд, але врешті-решт зітхнув і взяв один із гамбургерів. Вони почали їсти повільно, спершу з обережністю, ніби очікуючи, що ось-ось станеться щось недобре. Але гамбургери виявилися смачними, і, здається, без будь-яких «сюрпризів».

— Знаєш, — промовив Лукар, пережовуючи, — навіть якщо це остання вечеря, я не можу сказати, що вона погана.

Ділан лише скептично глянув на нього, але нічого не відповів.

Їхній голод виявився сильнішим за підозри. І, незважаючи на ситуацію, їжа принесла їм хоч якусь полегкість.

Та думка про те, чому блондинка їх нагодувала і що чекає далі, не залишала жодного з них.

Ніч чи день – вони не знали. Час у цьому місці втрачав будь-яке значення. Єдине, що вони відчували – втому, яка, зрештою, змусила їх заснути.

Здавалося, щойно вони заплющили очі, як почули, як двері знову відчинилися. Легкий скрип луною рознісся в темному приміщенні, змушуючи Лукара різко підвести голову. Ділан теж прокинувся, сонно потерши очі.

До них неквапливо спускалася блондинка. Вона виглядала так, ніби щойно повернулася з якогось світського заходу – бездоганний вигляд, самовпевнена усмішка, легка граційна хода. Вона спокійно оглянула їх і схрестила руки на грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍