Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

— Бачу, ви добре відпочили, — промовила вона з іронією. — Сподіваюся, вам сподобалася наша гостинність?

Лукар стримано дивився на неї, не відповідаючи. Ділан, навпаки, хмикнув:

— О, чудовий сервіс. От тільки хотілося б знати, сніданок входить у цей полон чи це вже буде занадто щедро з вашого боку?

Блондинка лише злегка всміхнулася й нахилилася трохи ближче:

— Якраз про це ми зараз і поговоримо.

Ділан кинув швидкий погляд на двері, оцінюючи шанси вирватися. Проте, не встиг він і ворухнутися, як блондинка хитро всміхнулася й похитала головою.

— Не рекомендую, — промовила вона ледве чутно, але з явним викликом у голосі. — Можливо, ти й зможеш вийти за ці двері…

Вона зробила паузу, злегка розвела руки в сторони, ніби демонструючи невидимий бар’єр.

— Але далі — нікуди, — продовжила вона, її блакитні очі блиснули зухвалим вогником. —Далеко ти не втечеш.

Лукар мовчки стежив за нею, відчуваючи, що вона не просто бавиться їхнім безсиллям, а чекає чогось. Ділан стиснув щелепи, але все ж відкинув ідею ризикнути.

— То чого ти хочеш? — нарешті запитав Ділан, його голос звучав рівно, але холодно.

Блондинка усміхнулася ширше, ніби нарешті дочекалася правильного питання.

Блондинка грайливо нахилила голову набік, спостерігаючи за їхньою реакцією.

— Те, що я хочу, ви навряд чи зможете мені дати… — її голос був спокійним, майже розважливим. — Але можливо, я отримаю від вас щось не менш цікаве.

Ділан злегка нахмурився.

— І що ж це таке?

Вона лише загадково усміхнулася й повільно пройшлася кімнатою, ніби насолоджуючись моментом.

— Побачимо, наскільки ви вмієте бути корисними, — додала вона, зупинившись прямо перед Лукаром. Її блакитні очі виблискували від прихованого інтересу.

Лукар не відвів погляду, його руки стиснулися в кулаки.

— Якщо ти граєш із нами, то раджу бути обережною, — холодно кинув він.

Блондинка лише засміялася.

— О, любий… — вона нахилилася ближче. — Я завжди граю. Але це не означає, що ви знаєте правила.

Ділан спокійно, але впевнено промовив:

— Я хочу зустрітися з вашим Верховним Жрецем чи Жрицею. Я знаю ваші правила, і ти зобов’язана покликати його.

Блондинка спочатку здивовано звузила очі, її посмішка на мить зникла. Вона мовчки вивчала Ділана, ніби вирішуючи, чи він жартує, чи говорить серйозно. Проте через кілька секунд її губи розтягнулися в усмішці, а потім вона розсміялася.

— Ох, який ти наївний, — хмикнула вона, відкинувши волосся назад. — В нас немає Верховного Жерця, це тобі не ковен відьм. Ми тут кожен сам по собі.

Лукар недовірливо прищурився.

— І ти справді хочеш, щоб ми повірили, що у вас немає лідера?

Блондинка грайливо підняла брови.

— Лідер? — вона посміхнулася ще ширше. — Ми всі – хижаки, а серед хижаків немає королів чи священників. Кожен із нас виживає, як може.

Ділан не відвів погляду.

— Тоді скажи мені… Якщо ви кожен сам по собі, чому ти тут? Чому ти нам допомагаєш?

Вона нахилилася ближче, її голос став майже шепотом:

Як мило, що ти вважаєш, що я допомагаю.

Лукар і Ділан обмінялися поглядами.

Ділан нахилив голову, вдивляючись у неї.

— Якщо ти не брешеш і у вас немає лідера, хто тоді наказав нас тримати тут?

Блондинка розсміялася знову, але цього разу її очі залишалися холодними.

— Це хороше питання, вовчику. — Вона провела пальцем по губах, ніби задумуючись. — Але не хвилюйся, відповідь ти отримаєш дуже скоро.

— Від кого? — наполіг Лукар.

Вона зробила крок назад, оглядаючи їх так, ніби приймала важливе рішення.

— Ви мені подобаєтеся, — нарешті промовила вона. — Тому я дам вам пораду. … будьте обережними зі словами.

Ділан напружено вдивлявся в блондинку, намагаючись прочитати її вираз обличчя.

— Нас тримає Кейт? — прямо запитав він.

Блондинка різко зупинилася, її усмішка зникла, поступившись місцем різкому, майже ображеному виразу.

— Кейт не керує цим місцем, — її голос звучав злісно, майже з презирством.

Лукар і Ділан обмінялися швидкими поглядами. В її тоні відчувалася справжня емоція — можливо, заздрість, можливо, неприязнь, але точно щось особисте.