Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

– Лягай! – крикнула Ельга братам і холодному народцю.

Ельга запустила в Калерію вітер із крижинками й подряпала її обличчя. Калерія заревіла і напустила на Ельгу дощ, вона заморозила дощинки і ті гострими списами посипалися на Калерію, залишаючись у шкірі. Ельга підняла гострі, мов голки крижини і знову запустила їх у військо позаду. Калерія важко опустилася на сніг.

– Зілля, бачу, діє. – зловтішно зауважила Ельга.– Уже й раунду не вистоїш.

–Ельго, прошу...– благала вона, встаючи на ноги.

–Адже це все, що ти можеш? – з насмішкою кинула вона, підходячи ближче. – Здаватися і просити. Пхикати і вередувати. На тебе ніколи не можна було покластися! – вдаривши сестру по обличчю, заявила вона. – Тебе ніколи не було поруч! – штовхнувши її так, що та знову впала на сніг.–Чудова королева. Трон твій, Ґотлін буде проданий за дріб'язок першому–ліпшому магу!

Ельга зірвала з себе діадему й кинула в сестру, залишивши її на снігу, зробила крок до братів, завершувати розправу. Дорогою вона кивнула Бастіану та іншим слугам холодного народця, які негайно ж підбігли до Калерії, допомагаючи піднятися. Ельга змахнула рукою і з силою вдарила мерзлу землю. Одразу ж з–під снігу, гострими піками вирвалися крижані кілки діаметром із колону, розбивши залишок війська. Кривавий сніг ще довго слугував нагадуванням усякому, хто випадково забрів, що ґотлінський палац ніколи не взяти. Коли вони повернулися, Калерія вже покинула замок, повернувшись до свого будинку в Ґотліні, де за п'ять років життя перетворилася на стареньку жінку. Вона завжди хотіла дітей, але вони з Калебом ніяк не могли їх народити, тому вона всиновила Найджела і ростила з тих пір, як сина.

– Вищі полювали на палац? – запитав Найджел, дослухавши розповідь.

– Ми не знаємо, хто це був, чия це армія, нам не зрозуміти досі, більше вони не нападали. Але, я гадаю... То ще буде... – фиркнула Ельга.

– А що було з палацом на самому початку? – не вгамовувався хлопець.

– Як я дізналася багато пізніше від Хранителя, його побудував Абрахам на джерелі стародавньої сили, яке було закладено у фундамент. Він заточив усю свою силу в джерело, щоб воно стало централізованим і не випромінювалося на смертних, як було до його появи тут.

–Чому невідомий полював на половини?

–Думаю задля того, щоб ослабити мага і забрати силу його половини.–Ельга зустрілась очима з Хельсом.

–Напади не припинились.– повідомив чоловік.–Половини досі зникають.

–І досі невідомо, хто це коїть?

Хельс похитав головою.

– А як зрозуміти, що Есме – моя половина?– раптом спитав Найджел.

Есме ледь не вдавилася яблуком, яке щойно почала гризти.

–Вона не твоя половина.– тут же відрізала Ельга.

–Правда? – зніяковів Найджел.

–Ти б відчув. Ви обоє б це відчули. Ваші дари були б схожі й доповнювали один одного. Половини – частина одного цілого, колись розбитого надвоє.

–Ми схожі.– почухав потилицю він, Есме штовхнула його в плече.– А, що? – запитав Найджел.– Скажеш, ні?

–Те, що у вас схожі інтереси, не означає, що ви схожі. – відповіла Ельга, втупившись на хлопця. – Ось, хоча б ваші сили. Ти відновлюєш природу, вона ж приручає звірів. Ви можете стати хорошими друзями, але ви не половини одне одного.

Найджел не розумів, що відчуває від цих слів. Йому подобалася Есме, але якщо вона не його половина, це ж теж нічого?

–Холод собачий. Ненавиджу.– сказав Пітер.

–Або замовкни, або йди геть.– сказала Ельга.

Айларіан упав поруч із Пітером і розклав пишний м'ясистий хвіст на його колінах.

–Не підлизуйся. Я все ще злий за крадіжку сніданку!–застеріг Пітер, та все ж посміхнувся барсові.

– Розумний котик.– усміхнувся Найджел.

– Можеш погладити. Він не вкусить.– повідомила Ельга.

– Якщо ти йому не накажеш.– фиркнув Пітер.

– Звісно.– кивнула Ельга.

 Ніч була неспокійною і холодною, Пітер усе ж залишився, але на всіх його тепла не вистачало. Найджел помітив уночі, що Ельга не спить, вона сидить із заритими очима, ніби в медитації. Калерія повернулася на світанку, відпочилою і щасливою.

–Ну, як? Краще? – запитала Ельга.

–Як же мені цього не вистачало, сестро. – зітхнула вона, міцно обійнявши її.

–Рада, що тобі краще.

–А ти як?

–Сумую за Ельгортом.

–І я сумую, сестричко. Як ми його знайдемо? – запитала Калерія.

–Він скоро буде тут.– з упевненістю заявила Ельга.

"Може тоді вночі, вона з ним говорила?" – розмірковував Найджел.

За кілька хвилин, вона та Айларіан різко повернулися, вдивляючись у гущавину лісу, а потім обидва побігли туди.

–Ельгорте?

Відлуння прокотилось по всьому лісі, голос йшов із різних боків.