Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ельго, ти тут?

–Так!

Вони бігли в різних напрямках, злякано повертаючись, дерева ніби з'являлися з нізвідки, продовжуючи нишпорити лісом, доки не натрапили одне на одного.

–Ельго!

–Ельгорте!.

Вони міцно обійнялися.

–Я вже боялася, що не побачу тебе.–шепнула вона.–Як вони тебе відпустили?

–Сам не знаю. Та це неважливо. Казав же, що знайду тебе, сестро.– усміхнувся Ельгорт.

Вони широко посміхнулися одне одному.  Найджел та Есме обіймали Ельгорта так, ніби він і їхній брат, Найджел справді страшенно хвилювався за нього і був щасливий, що хлопець повернувся до них. Вони попрямували назад у табір і почали розмовляти про магію та власні сили.

–Слухай, а як ти знайшла свій дар? – запитав Найджел, глянувши на Ельгу, – Напевно за цим буде якась цікава історія.

Ельга на хвилинку задумалася і насупилася.

–Не знаю... Одного разу я просто прокинулася, і вся моя кімната була вкрита кригою.

Есме і Найджел переглянулися. "Слабенько якось." – засмутився Найджел. Він жадав почути якусь героїчну байку або хоча б, що Ельга з братом вночі ліпила сніговиків у тронній залі.

– Ну, а ти? – запитала вона.

–Це все Есме. – відповів Найджел.– Вона помітила.

Вони помовчали.

–Я, чомусь так і думала.– сказала Ельга.

–А ти? – запитав Найджел у Ельгорта. –Ти з народження знав, що маг?

–Не зовсім.– усміхнувся Ельгорт.

 

1814 рік. Ґотлінський палац

 

Ельгорт прокинувся через стукіт власних зубів. Надворі стояв липень, але в його покоях пара йшла з губ, варто було йому промовити слово. Коли він підвівся з ліжка, босі ноги послизнулися на підлозі, повністю вкритій кригою.

–Ельго? – схвильовано покликав він.

Хлопець йшов в інший кінець величезної кімнати, тримаючись за кожну річ, щоб дістатися до сестри. Ельга була блідою і дуже холодною. Ельгорт до жаху злякався. Він спустився сходами і увірвався в покої батьків.

–Мамо, тату, з Ельгою щось недобре.

Аделайн і Оматей переглянулися. Мама здавалась розчарованою, а батько збентеженим і схвильованим. Двоє їхніх старших дітей уже виявили свої здібності. Калерія часто відчувала невеликі удари статичної електрики, торкаючись залізних стулок вікон або поправляючи перину з овечої вовни, після знайомства з Калебом. Пітер ще з дитинства кілька разів спалював свої покої. Ельгорт здавався наляканим і Аделайн міцно обійняла його.

–Побудь з ним.– попросив Оматей.–Я сходжу до Ельги.

Король у нічному халаті перетнув коридор і широким кроком направився до поїв дочки. Опустившись на підлогу біля її ліжка, він взяв її руки у свої.

–Боги… яка ж холодна.– непокоївся він.–Донечко…–він поцілував Ельгу в лоба.– Бастіане!

–Мій королю?– озвався слуга, опинившись поруч.

–Пошли по знахаря. І принеси будь ласка ще кілька хутряних перин. Вона дуже холодна.

–Так, ваша високосте.– кивнув Бастіан, зникаючи за дверима.

Коли знахар з'явився в цей будинок, одразу зрозумів, куди йому потрібно піти. Він перетнув сходи й увійшов у покої Ельги та Ельгорта, де Аделайн уже сиділа, поклавши голову доньки собі на коліна. Знахар був старим невисоким чоловіком у накидці з моху. Взявши Ельгу за руку, він похитав головою.

–Що з нею, чарівнику? Хвороба? – запитала Аделайн.

–О, ні, Ваша Величносте. Донька ваша здорова і абсолютно неушкоджена. Як і старші ваші діти, вона має дар, він із нею від народження.

–О, боги. Ще одне дитя занапастило страшне прокляття!– заплакала королева.

–У моїй родині всі, крім мене були магами.– відповів Оматей.–Як допомогти їй?

–Дар проявлявся несміливо.– торкаючись пальців дівчини, відповів знахар.– Боюся, Ельга пригнічувала його.

–Пригнічувала? – не зрозумів Ельгорт.

–О, так, мій хлопчику...–погодився знахар, піднявши на нього очі.– Я гадаю, зі старшими у вас не завжди любо?

Аделайн опустила очі.

–Я б воліла, аби вони були…звичайними.

–І їм це відомо, Ваша Величносте. Боюсь Ельга не хотіла, щоб ви переймались за неї, тому пригнічувала прояви дару, однак він буде проявляти себе, уві сні, або при будь–якого роду переживаннях.

–Хай там як, вона наша дочка і ми прийматимемо її такою, якою вона є.– відповів Оматей. Аделайн занепокоєно глянула на чоловіка і невпевнено кивнула.

–Що ж... рішення правильне. Оскільки стримувати дар вона зможе недовго. Маг не встоїть перед червоним місяцем. Його схід заплановано через сімсот двадцять дев'ять ночей. Після – дар супроводжуватиме її всюди.

– Ми так сподівалися... – шепотіла Аделайн. – Що ця доля омине Ельгу.