Читати книгу - "Безмірна залежність"

роман, і всі близькі прочитали його; коли я повідомила Іллі про свою книгу — тоді ми були лише друзями — він відреагував на цю подію досить байдуже).

— Молодець, мила. Скажи, а чому її досі у мене немає?

— А ти хочеш її прочитати? — зраділа я.

— Звичайно. Я повинен знати, що в твоїй голові.

— Я тобі надішлю посилання.

— Добре. Я, звичайно, не гарантую, що прочитаю її найближчим часом, але ти все одно надішли.

«Все зрозуміло, — промайнула в моїй голові думка розчарування, — знову гарні обіцянки».

— До речі, ти замовив мені платівку? — запитала я. — Посилання я тобі тиждень тому ще скинула.

— Платівку? Так, саме зараз цим і займуся, — знову різко сказав Ілля і відключив розмову.

Мене це розлютило. Захотілося написати йому купу образливих слів, але раптом я зрозуміла, що це нічого не змінить. Ілля не кохає мене. Дивно, але я не заплакала. Напевно, втомилася від постійних сліз. Прийнявши як даність цей факт, я просто лягла спати.

«Я знаю без сумнівів — Ілля мене не кохає. Це все, що я знаю. Сьогодні вранці я прокинулася, а він мене заблокував. Я думала, що помру. А потім ввечері він написав мені, наче нічого не сталося. Я ледве випросила у нього телефонний дзвінок, ми поговорили, але зараз він знову припинив розмову під приводом того, що подивиться мені платівку в інтернеті. Але я ж знаю, що нічого він не подивиться. Йому начхати на мене. Не знаю, як відпустити його подумки. Він мене морально вб'є, він взагалі не страждає, йому взагалі немає справи до моїх почуттів. Він жорстока людина. Він не приїде, і це навіть на краще. Мені потрібно забути його якомога швидше!

01.08.2017, 20:31»

Прокинулася вранці і, як завжди, в хвилюванні і тривозі полізла в телефон. 69 пропущених викликів від Іллі і повідомлення: «Бейбі, зателефонуй мені негайно. Це дуже терміново». І все це близько опівночі.

Ці дзвінки і повідомлення мене не потішили: Ілля всього лише жартував. Спеціально дочекався, доки я засну, і почав свою гру. І все ж так краще, аніж якби він взагалі про мене не згадав.

Після обіду я вирішила підіграти йому і написала:

«О, ні! Що ж трапилося?»

До вечора відповіді все ще не було, але ніжність до Іллі почала повертатися. Ніжність і якась смиренність. Адже я вже зрозуміла, що Ілля мене не любить, тоді яке право я маю від нього що-небудь вимагати? Я сама вигадала цю любов, а він почав мені підігравати. Можливо, він навіть жалів мене після мого розлучення з чоловіком. Ілля завжди був несерйозним, відповідав на повідомлення з затримкою іноді в два-три дні. Чому він повинен змінюватися зараз? Він такий, який є, і я повинна це прийняти. З такими думками я заснула.

«Якщо подумати, Ілля ніколи мені не відповідав одразу, я завжди довго чекала його відповіді, але довіряла йому і знала, що він нікуди не зникне. Зараз я повністю пригнічена, морально вбита, накручена і не можу адекватно оцінювати ситуацію. Забула, як завжди у нас все було, і тепер все псую. Я не в силах що-небудь змінити, повинна тільки чекати. Але не думаю, що повинна відчувати почуття провини за своє кохання. Якби Ілля любив мене, то всього цього не сталося б.

02.08.2017, 16:50»

Наступного ранку я побачила від нього відповідь:

«А ти хіба не здогадуєшся?» — написав він опівночі.

Я лише посміхнулася. Мої смиренність і прийняття його нелюбові не минули на ранок, і я відчула щось, схоже на звільнення. Адже якби я раніше знала, що Ілля мене не кохає, мені було б легше його забути. А я зрозуміла це тільки зараз. Що ж, краще пізно, аніж ніколи. Тепер я могла стати йому другом, як у минулі часи, бо втрачати зв'язок з такою унікальною людиною я просто не могла.

«Я не відчуваю болю, я не відчуваю безнадії. Все як рукою зняло, коли я зрозуміла, що Ілля мене не кохає. Немов диво сталося. Дякую за цей спокій вищим силам! Вперше я відчуваю спокій навіть вранці! Сподіваюся, що це почуття не мине. Найголовніше, що на Іллю я зовсім не ображаюся і щиро бажаю йому щастя.

03.08.2017, 10:10»

Я намагалася підтримати жартівливий тон бесіди, але під вечір смуток знову почав повертатися. Чи не знущався Ілля наді мною? Адже він казав про кохання, одного разу навіть хотів приїхати. Я все зіпсувала своєю вибагливістю, мені варто було бути легкою і веселою. А тепер уже пізно що-небудь виправити. Ілля відповідав мені рідко, напевно, боявся знову переступити межу. Спілкування сходило нанівець. Любов була втрачена, плани були зруйновані. Залишалася лише надія на дружнє спілкування, аби не почувати себе самотньо.

«Сумно. Не минає і дня, аби я тут щось не писала. Просто завжди сумно прощатися з планами, мріями, зі своєю любов'ю. Я ні про що не шкодую, але буду сумувати за тими прекрасними днями, проведеними з Іллею. Знаю, що він ще напише, можливо, колись зателефонує, але нічого вже не буде так, як раніше. Він не закоханий, а я розчарована. Моє кохання лежить на звалищі, але в цьому ніхто не винен, я ні на кого не ображаюся. Просто таке життя. Тепер мені немає чого чекати, вечори знову стануть нудними. Таке життя. Але я знову почала посміхатися, і у мене з'явився апетит.

03.08.2017, 16:15»

Я ледве дожила до вихідних, задовольняючись одним повідомленням від Іллі на день. А в суботу до мене приїхала мати із заспокійливими травами. Коли вона увійшла до квартири і подивилася на мене, її обличчя спотворилося від болю і жалю. Від цього мої очі вмить наповнилися сльозами.

— Не треба на мене так дивитися, у