Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

побратимів. — Може, хтось дума інакше?

Запала тиша, і наперед вийшов молодик.

— Чарлі, — він звернувся просто до самоназваного лідера. — Шекель — це нормально так бабок... Хай парочка наших піде розвідає, пересвідчиться, що там все чисто, по-доброму...

Ґаруда на ім’я Чарлі підійшов до того, який говорив, і з розмаху вліпив йому кулаком у лице.

Усі дружно зойкнули. Сум’яття крил і пір’я знялося в повітря, й сонми ґаруд кинулися врозсип з даху. Деякі, коротко покружлявши, вертались і сторожко спостерігали, а багато інших щезли десь на горішніх поверхах чи в інших будівлях або шугнули геть у безхмарне небо.

Чарлі навис над своєю оглушеною жертвою, яка впала на одне коліно від удару.

— Хто тут головний? — вибухнув отаман пронизливим пташиним криком. — Хто головний?

Лін смикнула Айзека за сорочку й потягла назад до дверей. Айзек упівсили пручався. Був явно збентежений тим, до чого призвела його пропозиція, але водночас було страшенно цікаво подивитися на сутичку.

Ґаруда на землі глянув угору на Чарлі.

— Ти головний, — прошепотів він.

— Я — головний. Я головний, бо піклуюсь про тебе, так? Я роблю все, щоб ти був у порядку. Хіба ні? А що я тобі завжди кажу? Тримайся осторонь від плазунів! І тримайся якнайдалі від антропоморфів. Вони найгірші, вони порвуть тебе на клапті, відірвуть крила й уб’ють! Не вір нікому з них! Включно з он тим товстосумом.

Уперше за всю тираду він підвів очі й поглянув на Айзека з Лін.

— Ви! — крикнув він і вказав на Айзека. — Шуруйте звідсіля, доки я не показав, як це літати... просто вниз!

Лін помітила, як Айзек відкрив рот для нового примирливого виправдання. Вона роздратовано тупнула ногою й уперто потягла його до дверей.

«Навчися вже в біса розуміти ситуацію, Айзеку. Пора йти», — розлючено жестикулювала Лін, поки вони спускалися сходами.

— Та дійшло до мене, дійшло!

Він роздратовано тупав сходами без жодних нарікань цього разу. Наростаючий гнів і замішання додавали йому сил.

— Просто не розумію, — продовжив він, — якого біса вони так вороже налаштовані...

Лін роздратовано повернулася до нього. Вона заступила йому путь.

«Бо вони ксенії, а ще бідні й налякані, ідіоте, — повільно жестикулювала вона. — А тут якийсь кнур приходить у Розхлюп, вимахуючи купюрами, заради Джаббера, — місце далеко не райське, але все, що у них є, — і хоче, щоб вони покинули його без жодних пояснень. Здається мені, що Чарлі абсолютно має рацію. У такому місці треба когось, щоби за всім наглядав. Була б я ґарудою, я його послухала б, точно тобі кажу».

Айзек втихомирився, навіть здавався дещо присоромленим.

— Ясно, Лін. Я розумію, про що ти. Треба було все розвідати спочатку, запитатися в когось, хто тут все знає чи...

«Так, і тобі вдалося все зіпсувати. А тепер вже пізно...»

— Дуже дякую, що уточнила... — Він насупився. — А щоб йому, блядь. Я все просрав, так?

Лін промовчала.

По дорозі назад вони майже не розмовляли. За ними спостерігали з відчинених дверей та вікон із пляшкового скла.

Коли пара проходила над смердючою канавою з нечистотами і гниллю, Лін повернулась і кинула погляд на півзруйновані висотки. Виднівся плаский дах, на якому вони недавно стояли.

За ними, кружляючи в повітрі, тяглася зграйка молодих ґаруд. Айзек озирнувся й прояснів, але ґаруди трималися віддалік і з висоти показували непристойні жести.

Айзек з Лін прошкували вгору Пагорбом Водуа до міста.

— Лін, — промовив Айзек після хвилин мовчання. В голосі чувся сум. — Ти сказала там, що якби була ґарудою, то дослухалася б до нього, так? Але ти не ґаруда, ти хепрі... Коли ти покидала Кінкен, певно, знайшлося чимало охочих порадити тобі залишатися, не довіряти людям і так далі... А річ у тому, Лін, що ти їх не послухала, правда ж?

Лін замислилась, але не відповіла.

Розділ чотирнадцятий

— Давай, моя маленька, моя повзуча, моя крихітко. З’їж щось, заради Джаббера.

Гусінь байдуже лежала на боці. Її обвисла шкіра час від часу пульсувала, і вона махала головою, шукаючи поживу. Айзек квоктав над нею, бурмотів до неї, штрикав її патичком. Вона ворушилась від незручності, а відтак знову затихала.

Айзек випрямився й відкинув патичок убік.

— Тоді в мене не залишається на тебе надії, — оголосив він повітрю. — Я старався.

Він відійшов од маленької коробки із загниваючими купками харчів.

На припіднятій платформі складу все ще стояли нагромаджені клітки; все ще звучала різноголоса симфонія клекоту, шипіння й пташиних криків; однак запас істот значно зменшився. Багато загонів і кліток лежали відкритими й порожніми. Залишалося менше половини тієї кількості, що була з самого початку.

Деяких об’єктів своїх експериментів Айзек втратив через хвороби, деяких — унаслідок внутрішньо- і міжвидової боротьби, деяких — через власні досліди. Кілька нерухомих тілець були пришпилені в різних позах до дощок уздовж проходу. На стінах висіли численні ілюстрації. Рисунків крил і польоту стало в рази більше, ніж було спочатку.

Айзек сперся на стіл. Пробігся пальцями по розсипаних на ньому діаграмах. Згори був нашкрябаний трикутник з хрестом усередині. Він заплющив очі, намагаючись сховатися від невпинної какофонії.

— Та затикайтеся усі! — крикнув він, але хор тварин не спинявся. Айзек схопився руками за голову, все сильніше суплячись.

Він усе ще не оговтався від катастрофічної поїздки у Розхлюп напередодні. Він не міг перестати прокручувати в голові події знову й знову, думаючи, що міг би зробити інакше. Він повівся пихато й нерозумно, увірвався туди, як безстрашний шукач пригод, розмахував грішми, наче то була тавматургічна зброя. Лін мала рацію. Не дивно, що йому, імовірно, вдалося налаштувати проти себе чи не всіх ґаруд у місті. Він прийшов до них так, наче вони були бандою волоцюг, яких він зараз вразить і купить. Він спілкувався з ними, наче з поплічниками Лемюеля Голуба. Вони такими не були. Вони були бідною, наляканою громадою, яка намагалася вижити і зберегти хоч трішки гідності у ворожому місті. Їм доводилось спостерігати, як їхніх сусідів відстрілюють карателі, неначе для розваги. Вони жили в умовах альтернативної економіки полювання й обміну, добування харчів у Грублісі та дрібних крадіжок.

Їхня політика була жорсткою, проте цілком зрозумілою.

А тепер він усе зіпсував. Айзек підняв очі й подивився на всі малюнки, геліотипії та діаграми, які зробив. «Як і вчора, —