Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Чоловік як зміг схопив Шенг за її волосся однією рукою і за ногу іншою. Її кволе тіло мало більше зламаних кісток, ніж цілих, але просто зараз воно мало послужити Чоловікові.

Він утримував одержиму горизонтально. З цього положення він кинув її назустріч списам попереду. Шенг застрягла на списах, але продовжувала хаотично мотиляти ногами. З ненавистю в очах вона тягнулася своїми скрюченими пальцями до Чоловіка.

Чоловік стрибнув угору, і кілька списів із Шенг на вершині пішли за ним у повітрі.

Йому вдалося приземлитися на плечі одного з ченців і відразу ж повалити того на підлогу. Слідом за приземленням він побіжно подивився незнайомому ченцеві в обличчя і вдарив його кулаком у лоб. У несамовитій злобі рука Чоловіка пройшла крізь череп монаха і зупинилася тільки на кам'яній підлозі. Це була та сама права рука, що не встигла повністю затягнутися після удару ножем. Тепер вона, на додачу, виявилася ще й зламана.

Чоловік очікував, що в його спину вже ціляться списи, але доля продовжувала дарувати йому дорогоцінні секунди часу.

Кільце з монахів зосередилося на одержимій. Через кожні кілька сантиметрів у її тіло встромилося вістря списа. Монахи дружно підняли тіло жінки догори і для чогось утримували його там. Одержима тряслася нагорі. Її кров стікала по держаках прямо на пальці монахів. Потім по передпліччях потрапляла всередину їхніх фіолетових рукавів.

У напрямку до виходу, монахи в пурпуровому вбранні влаштували криваву лазню. Залишаючись глухими до вмовлянь і благань, вони безжально кололи чоловіка за чоловіком, додаючи нові голоси зростаючому хору смерті.

Жінки, які нещодавно просили Мару про зачаття, тепер благали грізних чоловіків про пощаду. Як і статуя Мари, монахи в пурпуровому зберігали мовчання, і продовжували знищувати кожного, хто відрізнявся від них вбранням. Поранені паломники падали, і кати в пурпуровому ступали по їхніх тілах, методично продовжуючи просуватися до виходу.

Чоловік підняв спис ченця, якого він щойно позбавив життя. Взяв держак однією рукою і швидко знайшов його центр маси. Прицілився і з риком кинув спис уперед. Зі свистом він полетів прямо в спину одного з монахів, які брали участь в убивстві паломників та їхніх дітей.

В останню мить високий чернець у пурпуровому вбранні різко нахилився вбік. Спис, кинутий Чоловіком, не влучив у бажану ціль, а влетів у саму тисняву людей, які плакали.

Він щойно полегшив роботу карателям, занапастивши 3 або 4 душі одним своїм кидком.

Теоретично, Чоловік щойно міг убити цілу сім'ю.

Кров вирувала в його венах, і усвідомлення того, що сталося, тільки доходило йому в голову.

- Ось цей ось, - вказавши булавою на Чоловіка, сказав Стародавній. - Це він ганьбив Отця, і влаштував справжній злочин проти людяності. Ця душевнохвора людина уявила себе Демоном і вбила всіх цих віруючих. Він потопив кораблі разом із ними, а тих, хто намагався поплисти, наздогнав і заколов, - підсумував старий монах.

Серце Чоловіка ще билося, і билося швидко. Він уже дізнався від Стародавнього, яку версію того, що сталося, повідають жителям Міста Троянд, варто його серцю зупинитися.

- Оуянг, - сказав Стародавній, і монах, якого Чоловік намагався вбити, повернувся. - За всі його злочини йому немає прощення, - продовжував він. - Цей монстр не шкодував ні жінок, ні їхніх дітей. Не дай йому піти тихо.

Широкоплечий монах у пурпуровому вбранні витягнув кривавий спис зі старого, якого щойно прикінчив. Оуянг попрямував у бік Чоловіка. Разом зі списом монах ніс у своїх очах вирок Стародавнього.

Стрій за Оуянгом зімкнувся, а його товариші продовжили за допомогою страху смерті ущільнювати тисняву біля воріт.

Служителі, які розбіглися раніше, почали заповнювати порожні внизу балконів. Мантра поверталася в храм і потроху витісняла стогони прочан, що спадали нанівець.

Статуя Мари продовжувала спостерігати за подіями з незмінним на обличчі задоволенням.

Наказавши Оуянгу особисто покінчити з Чоловіком, Стародавній виграв другому ще більше дорогоцінного часу. Адже навіть якщо третина ченців навколо скооперується, у Чоловіка не буде й півхвилини до його потрапляння в «хор».

Звична Чоловікові апатія, що жила в нього під шкірою, випарувалася разом із його потом. Тут і зараз за нього вирішують його долю. Вирішують, як і коли він має покинути цей світ. Непробачливо.

Оуянг підійшов до своєї жертви на відстань рукостискання і зупинився. Він був того ж зросту, що й Чоловік, але набагато старший і трохи худіший. Як і всі його товариші, Оуянг був лисим за своїм вибором, а не від природи. Він мав виразне підборіддя і дуже гострі вилиці. І зовсім не виглядав як той, хто міг холоднокровно вбити когось беззахисного хвилину тому. Він не виглядав згубником.

Чоловік не став брати ініціативу у свої руки. Він чекав, а кожен його зайвий вдих сприймався ним як невелика перемога.

Оуянг оцінив поглядом беззбройного суперника і вирішив проявити шляхетність, всупереч тому, як він бездоганно виконував наказ з убивства дітей мить тому. Він викинув свій спис убік, демонструючи Чоловікові рівні умови боротьби, адже тепер він теж беззбройний. Після, Оуянг повільно поліз долонею за пазуху і витягнув білу носову хустинку.