Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 37: Те, що вирішить усі проблеми

Я зажмурилася в очікуванні удару об підлогу, але його не сталося. Мене підхопили сильні руки, і низький голос докірливо промовив: 

-До моїх ніг, звісно, падали жінки, але щоб на голову, як стиглі груші – ніколи!

Я відкрила очі й винувато поглянула на ректора.

 Він глузливо дивився на мене, а куточки його губ тремтіли в усмішці. 

-Я не навмисно, – спокійно відповіла я, – але дякую, що впіймали.

- Та вже сподіваюся, що не навмисно! – продовжував він усміхатися. – Я вже встиг подумати, що ти вирішила позбутися нареченого, стрибнувши на нього зі сходів. Навіщо ти взагалі туди лізла? 

Він акуратно поставив мене на підлогу. 

-Книги ставила, – відповіла я, поправляючи поділ сукні. Ректор присів навпочіпки й уважно оглянув упалу сходинку.

 -Зрозуміло, чому ти з неї зірвалася, – протягнув він. – Дерево зовсім висохло, тому вона не витримала. Її треба замінити. Я замовлю нову, а цією не користуйтесь. 

-А навіщо ви сюди прийшли, до речі? – опам'яталася я. -Мені потрібна книга по артефактах, здається, у нас була така. Не знаєш, де її можна пошукати?

 Я показала йому стелаж, де стояла потрібна йому література, і він розпочав пошуки. 

- Ти йди, – сказав ректор, – я сам закрию бібліотеку. 

Я вирішила пообідати раніше, ніж зазвичай, і спустилася до їдальні. Клариса була зайнята на кухні, тому я вирішила не заважати й розташувалася в загальному залі.

 Більшість столів було вільно, і я сіла з тацею за самий дальній. І коли я збиралася покласти першу ложку в рот, переді мною з'явилася Аріадна. 

-Можна з вами? – ввічливо запитала вона.

 Я не встигла придумати причину для відмови, а вона, ймовірно, сприйняла мою мовчанку як згоду і влаштувалася навпроти мене. Дуже акуратно вона розклала на таці столовий набір, поправила серветницю на столі й мелодійним голосом запитала: -Пані Ізабелло, чому в мене таке відчуття, що ви мене уникаєте? 

Я ледь не подавилася від несподіванки.

- Я не уникаю вас, – пробурмотіла я, відчуваючи, що червонію до вух, – з чого ви взяли?

 Вона з докором подивилася на мене, і я здивувалася змінам у її погляді. Він був покірним і майже по-дитячому наївним, мені навіть стало трохи соромно, що я її обманула.

 Аріадна ледве чутно зітхнула:

- Я розумію. Раймонд, тобто, пан ректор, міг наговорити вам всякого.

- Не розумію, про що ви, – ввічливо відповіла я. 

Вона чарівно усміхнулася: 

-Та перестаньте, пані Ізабелло! Я ж не дурненька! Так, у мене були проблеми в минулому, але це давно позаду, запевняю! Я не виню пана ректора за його підозрілість, я занадто суворо з ним обійшлася в минулому. Не знаю, чи зможу я коли-небудь загладити свою провину. 

Вона призупинилася, сумно подивившись на мене, немов шукаючи підтримки. Я невизначено знизила плечима і відкусила шматочок пирога, щоб уникнути необхідності щось їй відповідати.

 Вона перевела погляд на вміст тарілки й тихо продовжила: 

-Я просто хотіла з вами подружитися. Мені доведеться тут затриматися на якийсь час, поки не виконую роботу, а окрім вас мені не з ким навіть словом перекинутися. Всі мене остерігаються. Може, ми зможемо ненадовго бути хоча б хорошими знайомими? Іноді поговорити про щось? Мені стало шкода її.

 Вона виглядала, як понурий горобець під дощем, самотня і відкинута всіма.

- А як же ваш дядько? Невже він теж вас ігнорує? – запитала я здивовано.

-Дядько Освальд, – усміхнулася вона, – постійно сипле повчаннями, і йому немає діла до того, що я хочу. Він боїться всього на світі і постійно нарікає, що мені треба вийти заміж і займатися родиною. А ви ж знаєте, як важливо для жінки мати власні гроші.

— Ви згодні зі мною?

 Останнє я вирішила не заперечувати, а от щодо Освальда у мене були сумніви. Хапати мене за плече в темному коридорі та сипати погрозами він зовсім не боявся.

 — А яку саме роботу вам належить виконати? — я вирішила перевести розмову на іншу тему. 

В очах Аріадни спалахнув вогник: 

— Вогненний дар — це ж надзвичайно цікаво! Ви знаєте, що ним володіють одиниці? І вважається, що керувати таким даром вкрай складно. Я знаю лише двох людей із цим даром — це Ейден Ллойд, він працює з Раймондом, і нещасний Стюарт, у якого дар проявився зовсім нещодавно. Як я могла упустити таку можливість і не приїхати сюди? От ви б змогли відмовитися? 

— Напевно, ні, — невпевнено відповіла я.

 — Я знала, що ви мене зрозумієте! — її погляд буквально сяяв щирим щастям. Здавалося, вона справді була захоплена своєю роботою.

 Можливо, ректор помилявся щодо неї? Адже вона могла змінитися з того часу, як опинилася в лікувальному закладі?

 — Я рада, що ми з вами можемо ось так просто поговорити, — вона усміхалась мені, здається, цілком щиро. 

У їдальні з’явився Освальд. Він поспішно підійшов до нас і, удавано посміхаючись, мовив: 

— Ось ти де, Аріадна, я ледве знайшов тебе. Швидше закінчуй вечерю, підіймайся до себе, я привіз те, що ти просила. Він зневажливо кинув на мене погляд і відійшов убік.

 — Як добре! — Аріадна мало не заплескала в долоні. — Я так чекала на цей момент! 

— На який саме момент? — не зрозуміла я. — Що привіз ваш дядько? 

Вона лукаво подивилася на мене: 

— Він привіз одну рідкісну річ, яка розв'яже усі мої проблеми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍