Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 38: Тиша перед бурею.

– Що за річ? – намагалася я говорити байдуже, наче просто підтримую розмову.

 – Нічого особливого, пані Ізабелло, – її обличчя сяяло від радості. 

– Одна цяцька, що дорога моєму серцю. Я піду. Дякую за приємну компанію! 

Аріадна поспіхом підхопилася й кинулася до виходу. Я почекала хвилину й пішла слідом. 

Дуже вже стало цікаво, що саме привіз їй Освальд. І які ж проблеми вона збирається вирішити з її допомогою? Тихцем прокравшись коридором на другий поверх, я тільки встигла почути, як грюкнули двері. Отже, Аріадна оселилася в іншому крилі, залишилося знайти її кімнату.

 Йдучи майже нечутно по килимовій доріжці, я просувалася вперед, уважно прислухаючись. 

Більшість викладачів саме були в їдальні, і мені ніхто не мав завадити. Ледь чутні звуки долинали з-за дверей передостанньої кімнати в самому кінці коридору. Поряд стояла діжка з якоюсь розлогою рослиною – я заховалася за неї й приготувалася слухати.

За моєю спиною була ще якась кімната, сподіваюся, її мешканець повернеться з вечері пізніше. Спочатку я не могла розібрати жодного слова. Аріадна то щось наспівувала, то сміялася, а от Освальд бурмотів щось постійно. Я трохи посунула горщик ближче до дверей, знову сховалася за нього і прислухалася.

 – Аріадно, я прошу тебе схаменутися, – бурмотів Освальд, – ти поводишся нерозважливо! 

– Та годі, дядечку, припини труситися, – у відповідь вона знову засміялася кришталевим сміхом. 

– Я нічого такого не роблю, це задля моєї ж безпеки. – А якщо пан Раймонд Дейлар про все дізнається? – не вгамовувався Освальд. – Ти розумієш, що тоді станеться? Він доб’ється, щоб нас з тобою звільнили, і на що ми житимемо? Я й так уже під підозрою через тебе!

 – Досить! – раптом гаркнула Аріадна таким роздратованим голосом, що я ледь не підскочила. – Ти мені набрид! Боїшся власної тіні! Я лише захищаюся! Ніхто не має права мене за це судити! 

Освальд знову забурмотів щось нерозбірливе, на що вона відповіла вже м’якшим тоном: 

– Ну, будь ласка, дядечку Освальде! Не залишай мене, ми ж родина! Я все зроблю обережно, от побачиш. А потім я вийду заміж і буду щаслива. І ти будеш щасливий, ти ж мене любиш, правда ж? 

У мене затерпли ноги від сидіння навпочіпки, і я вирішила випрямитися, щоб дати їм відпочити. Дуже незвично було чути, як Освальд говорить тремтячим переляканим голосом. Що ж задумала Аріадна? Не схожа вона на божевільну, звісно, але й чесною її не назвеш. Якась "цяцька"... Що це може бути? І за кого ж вона збирається заміж?

 Я не встигла завершити думку, як двері кімнати за моєю спиною прочинилися. Я злякано обернулася — у проході з’явилося зловісне обличчя Раймонда Дейлара, який миттєво схопив мене й затягнув усередину.

 – Що ви робите?! – я намагалася вирватися з його залізних рук, але він одразу ж прикрив мені рота долонею, притискаючи спиною до себе.

 – Я ж казав тобі не спілкуватися з нею, – прошипів він мені у вухо. – А ти не просто ослухалася — ще й шпигувати вирішила! 

Клацнув замок, і з коридору пролунав голос Аріадни: 

– Хто тут?

Я завмерла від паніки, переставши пручатися. Раймонд також завмер, не відпускаючи мене. 

– Може, тобі здалося? – пролунав голос Освальда. – Я піду, Аріадно, до себе. Не роби дурниць, дуже тебе прошу. На кону надто багато. 

– Так, дядечку, я розумію, – солоденьким голосом відповіла вона. – Не хвилюйся, скоро все закінчиться, і ми будемо дуже щасливі. 

Вона зачинила свої двері, й запанувала тиша. Я ледь поворушилася, даючи зрозуміти, що мене вже можна відпустити — кричати не збираюся.

 – Поворушися ще трохи, і настрій у мене миттєво покращиться, крихітко Ізабелло, – єхидно прошепотів Раймонд. 

Я миттєво зрозуміла, що він має на увазі, і люто почала вириватися, намагаючись вкусити його за руку. 

– Ну-ну, тихше, – засміявся він. – Я й сам не дочекаюся нашої шлюбної ночі, але якщо тобі теж кортить — тільки скажи, я більше себе не стримуватиму. 

Я гнівно пробурмотіла щось у долоню і наступила йому на ногу каблуком. Носок його черевика виявився надто твердим, тож потрібного ефекту не вийшло.

 – Я заберу руку, а ти не видаватимеш жодного звуку, добре? – вже серйозним тоном запитав Раймонд. 

Я активно закивала, і він повільно прибрав долоню з моїх губ. Але з обіймів не випустив, притискаючи до себе. 

– Ви божевільний! – прошипіла я тихо. – Відпустіть мене негайно! 

– Ти не послухала мене! – його шепіт був сповнений гніву. – Ти вирішила, що зможеш її перехитрити? Якого біса? 

– А як ви взагалі зрозуміли, що я під її дверима?

 – А як не зрозуміти, коли ти хропиш на весь коридор, як хом’як у банці! – ще більше розлютився він. Від обурення в мене кров кинулась в обличчя.

 – Я не хропіла! – люто прошепотіла я. – А от ви що тут робите, мені цікаво? Вирішили жити в кімнаті поруч зі своєю ненаглядною Аріадною? З якого дива? Шлюбний контракт вам ніде не тисне? Може, впишете туди її ім’я?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍