Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Т-так, – оченята товстуна потроху набували впевненості.
– Тільки сліпі й глухі не здогадуються, хто стоїть за всіма оборудками в місті. Я – довірена особа Захара Івановича й приїхав попередити про банду злочинців, котра збирається підірвати будівлі заводу.
– Що-о-о-о?! – заволав товстун.
– Є інформація з надійних джерел про закладену вибухівку в головному корпусі. Ваші справи кепські, якщо зруйнуються стіни. Відновлювати споруду – чималі гроші. Захару Івановичу повідомлять про нікчемну охорону, – Бурковець заганяв охоронця в тенета страху.
– Що робити? – очі Леся благали порятунку.
– Ми повинні обстежити споруди. У вашій присутності, звісно. Зі мною експерти. На запахи не зважайте. Нещодавно молоді люди проводили експеримент і трішки забруднилися. Ігорю, приготуй сканер!
– Готую! – Волошин дістав з бардачка мультиметр для вимірювання опору, напруги й струму. Згодиться.
Товстун дав знак, і лобуряки хутко відчинили ворота.
– Собаки є? – колекціонер тримав охоронця у страху.
– Бігають, – розвів руками Пічкур.
– Добре, – старому сподобалася роль великого цабе. – Ви зі мною, а решта пильнує периметр, – Якович поспішав, проте зберігав спокій, інакше Лесь Миколайович запідозрить підставу. – Зброя?.
– Травматична, – презирливо скривився охоронець. – Обіцяли нормальну дати.
– Проти кого?
– Лазять всякі. Понад тиждень тому підстанцію вибило. Ми подивилися кругом...
– Подивилися, – перекривив колекціонер товстуна. – То були злочинці. Вибухівку закладали.
– Винен, – пробелькотів Лесь Миколайович.
– Вони можуть сьогодні прийти. Влаштуйте засідку, – старий подумав, що свідомо наражає охоронців на бійку. – Приготуйте воду й пальне. Зараз же!
– Знайдемо, – заметушився товстун і віддав наказ підлеглим.
План Семена Яковича спрацював. От якби слуги Бора запізнилися. Часу для зникнення потрібно мало.
– Демиде, Ігорю, поможіть охороні. Я їм добряче мізки запудрив.
– В цьому ви майстер, – Волошин грався примітивним приладом.
– Показуй дорогу, студент, – Бурковець позирав на паркан та будівлю.
Демид очолив групу. Ззаду плентали перелякані охоронці з пластиковими бутлями, наповненими водою та бензином.
– Ключі взяли? – згадав старий.
– Від головного корпусу в мене, – запевнив молодий охоронець. Дійство лякало його. Він стріляв очима по заростях, приглядався до вікон і скрізь бачив міфічних терористів.
Замок на місці. Товстун з помічниками тільки задля годиться перевірили цех, а в підвал остереглися спускатися.
Перед сходами Бурковець зупинився, аби попрощатися, однак у присмерку вловив рух і вчасно сахнувся вбік: дебела залізяка пролетіла в сантиметрі від шиї. Бор спеціально жбурлявся важкими предметами, аби поранити, а не вбити, інакше пам’ять тю-тю. Бурковець готував засідку Бору, а натомість сам втрапив у халепу. Прикро. Доведеться прориватися з боєм.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекціонер спогадів, Віталій Механік», після закриття браузера.