Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

19 Зникнення старого

Обгорілий карлик  чорним павуком виповз зі смерку й нажахав охорону.

– Чатуйте вхід і вікна, – попередив колекціонер, задкуючи під прикриття складених гіркою столів.

– Зажди, – кахикнуло знизу. – Ми візьмемо своє та зникнемо, – синюшне лице алкаша Діми в контрасті з блискучо-розумними очима. – Спротив каратиметься смертю. Варто опиратися? Тебе хвилює доля того світу? Віддай знання добровільно й живи спокійно.

– Брешеш, – Семен Якович полохливо озирнувся на товстуна. Той заховався за колону, а двоє підлеглих кинули місткості й забилися в куток.

– Ну то як? Міняєш інформацію на життя? – давив алкаш.

– Хто ти такий? – Семен показував на мигах Ігорю, що слід робити.

– Я прагну поквитатися з Мудрими. Вони володіють Заповідником незаконно. Час відновити справедливість. Дай символи входу й забирайся геть! – Діма втрачав терпіння. Руки тримав за спиною. Цю деталь помітив Демид. Він відтіснив з лінії ураження Гарика. Волошин сам здогадався притиснутися до стіни. Карлик шипів збоку, чекаючи команду напасти.

– Моя остаточна відповідь – ні! – урочисто мовив Бурковець.

– Ти щойно підписав собі смертний вирок! – Діма вистрелив з пістолета, промахнувся й скотився сходами в підвал.

Пошкоджений Бор остерігався Ігоря. Той красномовно демонстрував горючу рідину. Карлик не встиг повністю відновитися. Одежа повністю згоріла, тож нові пошкодження шкірного покриву вкрай небажані.

Старого напружувала відсутність водобоязких слуг. Невже так сильно подіяв душ? В каналізації, де багато води, вони навряд чи сидітимуть. Десь поруч і нападуть в зручний момент.

Карлику затримка огидна. Він пішов ва-банк, сподіваючись одним влучним кидком виграти поєдинок, але напоготові був Демид. Цього разу ніжкою стільця студент приклався по обпеченому місцю Бора й цим урятував Бурковця від ганебного полону, а сам Бор за інерцією влетів у складені стосом столи й завалив їх.

Охоронці накивали п’ятами. Лесь Миколайович на ходу дзвонив. Гарик підпалював сірник, а Волошин щедро поливав Бора, який застряг у хаосі обвалених столів.

– Не пощастило, – їдко буркнув малий довгожитель.

Бор спалахнув факелом, крутнувся вовчком, вирвався й кинувся гасати по цеху. Дзеленькнуло скло. Розпачливий вереск змінився тоскним виттям. Сухо затріщали кущі.

– Він повернеться? – Волошин закрутив кришку на бутлі.

– Навряд. Діма озброєний. Що робитимемо? – Бурковець в одному кроці від здійснення мрії.

– Є одна ідея, – Демид притяг стола. – Прикриття так собі. Спробуємо?

Ігор критично оцінив товщину:

– Проб’є. Виманити нагору, а тоді…

– Як? Гарику, ворухни телепатичними мізками, – Демид штовхнув стіл, і той з гуркотом з’їхав сходами. В смерку блиснуло. Акустична луна зігнала голубів з металевих балок.

– Ти вимагаєш надто багато, – малий ховав очі. – Я розумний у вузькому діапазоні.

– Ясно, – студенту спало на думку, що Гарику недосяжні людська гнучкість, подвійні стандарти, зверхність, ницість, обман, підступність. Столітнє дитя зчитує спогади, але пропускає емоційний спектр індивідуума

– Воно мені треба? – студент швидко зібрав уламки цегли, а Волошин звів надійну барикаду зі столів.

– Скоріше, хлопчики, – нервував Семен Якович. – Кожна хвилина працює проти нас.

Кандидатів у смертники нема.

Демид склав «снаряди» купкою й покликав Діму:

– Агов, ти ще там?! Скільки набоїв?!

– Тобі вистачить! – псевдо алкаш тримав під прицілом сходи. Будь-хто, ризикнувши спуститися ними, отримає свинцеву «пігулку».

– Де ті двоє, облиті водою?! Надзвичайно симпатичні виродки! – діставав Демид ворога.

Діма промовчав.

– Обережний, гад, – студент постукав палицею по столу. Жодної реакції. Береже патрони. Провокувати Діму марно. Він сидітиме, поки не втрутиться третя сила. Ті ж силовики. Діма скористається фальшивим посвідченням і арештує Семена Яковича. А далі справа техніки: потрібний спомин вилучать, й Обізнані разом зі слугами Бора проникнуть в Заповідник. Був би зараз броник… Студент гайнув нишпорити цехом і наштовхнувся на шмат металу прямокутної форми до сантиметра товщиною. Замотати в тканину й повісити на груди. Буде захист. Десь тут валялися цупкі халати. Демид знайшов цілих три. Зв’язав рукави, засунув залізо в «кишеню» й повісив на шию. Важка, зараза, давить на плечі, гострими кутами випинає назовні. Груди захищені, проте Діма й у голову стрельнути може. Ні, побоїться, адже в присмерку переплутати може.

Хлопець озброївся двома уламками й протиснувся на сходи.

Алкаш почув кроки й вискочив із засідки. Згарячу стрельнув у груди студенту. Він похитнувся, втримався на ногах і жбурнув половину цеглини. Прямо в ніс поцілив. Пилюка запорошила очі ворогу, палець мимоволі тиснув на гачок, а кулі били в бетонну стелю й рикошетили гарячими сплюснутими млинцями. Клац! Клац! Кінчилися патрони.

Другим уламком Демид надовго вимкнув Діму. Студент скинув імпровізований броник, відірвав широкі смужки тканини й зв’язав ворога:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍