Читати книгу - "Здіймається буря"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 61
Перейти на сторінку:
зблизька.

Гніздо Двоногів оточував рівненько підрізаний живопліт. Вогнесерд проліз попід ним і, опинившись на пожухлій траві, глянув на споруду, що вимальовувалася на тлі присмеркового неба. Тоді всім тілом притиснувся до землі та поліз до найближчого куща, нашорошивши вуха. Від носа користі не було. Вечірнє повітря просякло важкими пахощами квітів, які глушили всі корисні запахи. Він почув кроки і, озирнувшись, побачив Круколапа та Піскошторму, що йшли за ним. Судячи з усього, ці двоє вирішили відкласти свою суперечку до кращих часів. Воєвода кивнув їм, вдячний за товариство, і рушив уперед газоном.

Поки вони дійшли до гнізда Двоногів, Вогнесерд уже почав відчувати, як у вухах стугонить кров. Зненацька живопліт, як і безпечні землі, що розкинулись за ним, стали здаватися безмежно далекими.

— Ось у цьому вікні я його й бачив, — прошепотів Круколап, обходячи ріг величезного гнізда.

— І де Двоноги, напевне, бачили тебе, — промурмотіла Піскошторма. Вогнесерд чув, як від войовниці пахне страхом, знав, що її роздратування — то просто прихована напруга через присутність старого конкурента.

У вікні над їхніми головами зажевріло світло, і Піскошторма припала до землі. Вогнесерд чув, як там усередині гупають лаписька Двоногів. Він витягнув шию, аби побачити, що там — за стіною помешкання. До вікна було не дострибнути. Воєвода переліз на клаптик землі внизу, з якого вгору стіною гнізда вилось заморене та покручене деревце. Вогнесерд уважно розглянув плетиво гілок. Подумував про те, щоб вилізти сюди, але ще досі чув, як усередині метушаться Двоноги.

— Хмаролап, мабуть, трохи туговухий, якщо живе в цьому гаморі! — прошипіла Піскошторма, прищулюючи вуха.

Цікавість по’ідом їла Вогнесерда, мов той голодний пацюк, аж поки він не витримав.

— Я піду гляну, — нявкнув кіт та подерся вгору хитким стеблом, так і не почувши прохання Піскошторми бути обережним.

Коли Вогнесерд виліз до вікна і став на пласку гілку під ним, його серце вже гупало незгірш за Двоногів у цьому помешканні.

Усередині, за вікном, Двоніг стояв над чимось, що випльовувало хмари пари. Вогнесерд примружив очі від різкого неприродного світла, але водночас відчув, як на нього нахлинули старі спогади з кицюнячого життя. Він розумів, що дивиться на кухню, де Двоноги готують їжу. Кіт згадав про сухий, позбавлений смаку корм та воду з різким, металевим присмаком. Відігнавши ці образи, воєвода намагався побачити хоч якісь сліди Хмаролапа.

У кутку кубла Двоногів він помітив гніздо, зроблене наче з туго переплетених сухих галузок. Його лапи аж затремтіли від радощів. Усередині лежав маленький білий клубочок. Вогнесерд затамував подих, коли цей клубочок випростався і вистрибнув із гнізда. Тоді підбіг до Двонога і почав пронизливо повискувати. То був пес! Вогнесерд аж позадкував, від раптового розчарування йому запаморочилося в голові, він мало не впав із вузенької підвіконної полички. Де ж Хмаролап?

Двоніг схилився і погладив галасливу істоту. Вогнесерд стиха зашипів, а тоді так і сів від здивування, коли до кімнати ввійшов Хмаролап. На превелику тривогу Вогнесерда, пес побіг до білого котика, не припиняючи дзявкотіти. Воєвода сподівався, що ось його новак вигне спину і зашипить, проте Хмаролап навіть не звернув уваги на собаку.

Вогнесерд пригнувся, коли Хмаролап зненацька стрибнув на підвіконня з іншого боку вікна. Собака й далі дзявкотів десь унизу, але його не було видно.

— Він тут, — прошипів Вогнесерд до Круколапа і Піскошторми.

— Він бачив тебе? — озвалася Піскошторма.

Рудий кіт обережно підвів погляд, притиснувшись усім тілом до твердого каменю. Хмаролап сліпо дивився кудись понад головою Вогнесерда. Очі новака запинала пелена нещастя, а ще він схуднув. Вогнесерд із невимовним полегшенням видихнув, почуваючись водночас трохи винуватим. Йому не треба було більшого доказу того, що Хмаролап не пристосований до життя кицюні.

Воєвода сів та притиснув передні лапи до вікна, що їх розділяло. Він дряпав скло, не випускаючи пазурів, щоб якийсь надто гучний звук не сполохав Двоногів чи собаку. Хмаролап смикнув вушками, і Вогнесерд затамував подих. Тоді білий новак повернувся і помітив його. Рот котика роззявився у втішеному вигуку, якого Вогнесерд не міг почути.

А ось Двоніг усередині здивовано озирнувся. Вогнесерд зістрибнув із підвіконня і приземлився поруч зі своїми друзями.

— Що сталося? — спитала Піскошторма.

— Хмаролап мене побачив, але Двоніг, здається, також!

— Нам треба йти, — стурбовано нявкнув Круколап.

— Ні, — прошипів Вогнесерд. — Ви можете йти. Я буду тут, аж поки Хмаролап не вибереться надвір.

Піскошторма глянула на нього.

— І що ж ти робитимеш, коли вони спустять собаку?

— Та я ж не залишу Хмаролапа тепер, коли він мене вже побачив, — наполягав Вогнесерд. — Я зостануся тут.

Тим часом позаду них щось заскрипіло. Вогнесерд озирнувся. Із дверей у стіні гнізда вдарило світло та залило цілий садок, освітлюючи навіть живопліт. Раптом яскрава пляма в стіні затемнилась: її затулила тінь Двонога.

Вогнесерд завмер. Часу ховатись не було. Вони знали, що їх помітили. Двоніг щось гукнув, твердо і запитально, тоді вийшов із гнізда та поволі рушив до них. Трійко котів збилися докупи, а Двоніг тим часом підходив усе ближче та ближче. Вогнесерд почув, як тремтить дихання Піскошторми. Він підвів погляд і відчув, як усередині все завмерло від жаху. Двоніг нависав просто над ним.

Розділ 21

— Швидко! Сюди!

Від наполегливого нявчання Хмаролапа Вогнесерд аж підстрибнув. Він побачив маленьку білу постать, що вишмигнула з дверей і кинулась навпростець через газон із гучним вереском. Двоніг повернувся, і Вогнесерд відчув, що Піскошторма та Круколап також кинулись навтьоки. Він погнався за ними та Хмаролапом. Двоніг щось кричав услід, поруч із ним дзявкотів пес, але Вогнесерд і не думав спинятися, біг через живопліт, через поле, на запах Хмаролапа, Піскошторми та Круколапа, аж поки не наздогнав їх. Троє котів чекали на нього, заховавшись під кущиком кропиви.

Піскошторма притиснулась до Вогнесерда, тремтячи всім тілом. Воєвода глянув над її головою та побачив Хмаролапа, який дивився на нього широко розплющеними блакитними очима.

І раптом радість від того, що новак нарешті знайшовся, затьмарили старі сумніви. Чи місце Хмаролапові у Громовому Клані? Усі слова, що Вогнесерд хотів сказати, кудись зникли.

Хмаролап потупив погляд.

— Дякую, що прийшов.

— Ну? То ти хочеш назад у Клан? — збентежено бовкнув Вогнесерд.

Він уже пересвідчився, що Хмаролап у безпеці, тепер на перший план знову виступили інтереси Клану.

Молодий котик задер голову, його очі заблищали.

— Звісно! Я знаю, що не слід було взагалі ходити до Двоногів, — зізнався він. — Я цей урок засвоїв. Обіцяю, що більше ніколи так не робитиму.

— І чого б то ми

1 ... 43 44 45 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Здіймається буря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Здіймається буря"