Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Залазь! Швидше! - Хейлі підштовхнув Єву всередину. – Там води на тиждень та харчування на місяць.

Єва сіла і пристебнулася. Стало ясно, що в крихітну спаскапсулу більше ніхто не влізе.

– Стій! – сказала вона. - Хейлі, а ти де сидітимеш?

«Біжу» затремтів, завила сигналізація в рубці.

Хейлі стояв на палубі свого корабля та набирав код на консолі. Усередині спаскапсули пролунав голос, що веде відлік.

- Хейлі, залізай! - Закричала Єва. – Що ти робиш?

- Це тобі подарунок на день народження, - видавив він із натягнутою усмішкою.

Люк засунувся, і рятувальна капсула швидко відокремилася від «Біжу».

Єва Дев'ять притулилася до маленького люка і дивилася, як земля наближається.

Високо над ними «Біжу», що димить з обох бортів, з'явився з хмарної завіси і полетів у протилежному напрямку. За ним у погоню пустилися два величезні бойові кораблі.

На спаскапсулі увімкнулися маленькі посадкові двигуни, сповільнивши її перехід перед приземленням.

– Повірити не можу, що він це зробив, – прошепотіла Вісім.

Єва дивилася, як «Біжу» та його пілот зникають за обрієм.

- І все-таки я ніколи не зможу тобі довіряти, Хейлі Тернер, - сказала вона.

- Думаю, з цього моменту вже можна, - озвався Ровендер.

У хмарі пилу спаскапсула приземлилася на піщану рівнину.

Розділ 23. Клан.

Єва Дев'ять вибила ногою люк рятувальної капсули. Вона першою вибралася на курну поверхню і допомогла вилізти решті.

– Ти гаразд? - Запитав її Ровендер, підтримуючи Надео.

Єва дивилася в каламутне небо. Там, де ще нещодавно був «Біжу», тепер клубочився дим, а сліди від вихлопних газів розтинали низькі хмари.

- Ага, - сказала вона нарешті, - нормально.

– Добре. Треба поквапитися, – відповів Ровендер. Єва чула хрипке подих Надео, що міцно чіплявся за свого побратима. Двоє сируліанців зашкутильгали геть від спаскапсули. - Ми на відкритій місцевості, Єва Дев'ять, і ти знаєш, чим це загрожує, - кинув Ровендер через плече.

– Піщані снайпери, – кивнула Єва, витягаючи мішок із запасами.

- Піщані снайпи? Що таке? - Запитала Вісім, прихоплюючи аптечку.

- Повір, вони тобі не сподобаються, - відповіла Єва. – Тож що швидше ми заберемося звідси, то краще.

Дівчинка згрібла припаси, що розсипалися по підлозі спаскапсули, і засунула їх у сумку.

– І жодного омніпода. Просто чудово! - Вигукнула Вісім.

- Не знадобиться, - сказала Єва, закидаючи сумку за плечі та пристібаючи її. - Все, ходімо.

- Почекай, Дев'ять, - зупинила її старша сестра і показала на миготливу лампочку на панелі управління рятувального апарату. – Може, нам таки залишитися тут? Раптом Хейлі повернеться по нас.

- Не повернеться, - сказала Єва і пішла геть. – Ми тепер самі собою.

- Он там є укриття, - крикнув Ровендер, який разом з Надео вже відійшов досить далеко.

Єва раділа, що знову стоїть на твердій землі, а над нею розкинулися справжні, а не штучні небеса. здавалися звідси неймовірно далекими.

- Ось запасна спецтуніка, якщо треба. - Єва Вісім кинула сестрі одяг. - У тебе в комбезі, здається, немає клімату, так недовго й замерзнути.

Єва переодяглася. Це було дуже приємне відчуття – знову відчути звичний дотик спецтуніки. Дівчинка відключила всі датчики життєвих показників, звернувши увагу на райдужну смужку над нагрудною кишенею.

– У моїй старій туніці такого не було. Це навіщо? - Запитала вона сестру.

- Доторкнися.

Єва торкнулася смужки, і туніка зі звичного бежевого забарвилася в синювато-зелений.

- О, колір змінюється! Як у мого емоодягу.

– Принцип дії трохи інший, – сказала Вісім (її туніка була глибокого синього кольору). – Це термокольорова кліматкань.

- Улет, - сказала Єва, спостерігаючи, як її рукави стають оливковими.

– Здорово, га? - посміхнулася Вісім і знову почала розбирати речі, принесені з рятувальної капсули. Ровендер сів поруч навпочіпки і приєднався до старшої Єви. І тут через всю рівнину до них долетів низький тваринний клич.

- Ох! Дивіться! – Ровендер підняв руку вгору.

У небі пропливала зграя гігантських повітряних китів, кожного з яких підтримували величезні повітряні мішки. Кити хором видали співучий поклик, що оголосив весь післяполуденний хмарочос.

- Ух ти, - видихнула Вісім і присунулася ближче до Єви. - Вони ж нас не з'їдять?

Ровендер засміявся:

- Ні, Єва Вісім. Чи не з'їдять.

- Вони начебто ножіщами харчуються, так, Рові? - запитала Єва.

- Так, - відповів Ровендер. – Серед іншого. Я бачив, як вони пасуться навколо спороферм неподалік Соласа.

– Пливуть на південь, – подав слабкий голос Надео.

Єва взяла тюбик скороціліта і підійшла до знесиленого сируліанця. Він лежав у чашеподібному листі бродячого дерева, як у колисці.

- Бачиш, як вони купуються, вся зграя? - Він кивнув у бік китів, які плавно летіли на великій висоті, мірно змахуючи безліччю повітряних плавців.

Єва кивнула головою.

- Вони вважають за краще триматися разом. Так вони у більшій безпеці. Так вони сильніші.

- Я розумію, - сказала Єва і погладила Надео. - Ми відвеземо тебе в твоє село, щоб і ти міг знову стати сильним.

- Мій час тут майже минув, Єва. Незабаром я стану єдиним з Орбоною.

– Ми знайдемо спосіб вилікувати тебе. - Єва бачила, як під запалими щоками сируліанця пульсують темні кровоносні судини. А потім раптом зрозуміла: це не вени – це дроти.

- Все так, як є, - відповів Надео і закашлявся. - Мене визволила з біди істота того ж виду, через яку я потрапив у біду. Я осягаю нове навіть наприкінці шляху. - Слабка посмішка з'явилася на його блідому обличчі, він заплющив очі.

- Хай він спить, - сказав Ровендер. - Дуже міцно йому дісталося.

– Що ми можемо зробити? - Запитала Єва.

Ровендер відвів її за стовбур дерева, подалі від вух Надео.