Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава двадцять третя. Звільнені.

     Я дивився на те, як Розраза билася з якимось великим гібридом, тримаючи меч, який у свою чергу був більшим за дві її передні лапи. Дівчині явно це давалось дуже складно - я бачив, як вона легенько мружилась і кривилась, коли деякі удари давались їй більш важче, ніж інші. 

     У такі моменти меч наче не піддавався дівчині. За  це, наче не розуміючи усієї ситуації, на неї гарчав її супротивник і кажучи, що треба стати ще кращою до завтрашнього дня - бо, як я зрозумів, завтра почнуть обирати самих найкращих, - продовжував атакувати її з новою силою, не даючи продиху.

      Як шкода, що сестрі доводиться усе це терпіти. Але зараз ми не можемо допомогти їй якось. Не тут, на виду у всіх.

     Зовсім недавно ми з Мортідж і Заргором придумали два нових плани - звільнити спочатку усіх, кого забрали, спочатку почати воювати з наближеними Зена, а потім і самого дракона викликати на бій. Точніше, це був підставний план.

     Справжній же полягав у тому, що ми почнемо звільняти гібридів, і якщо хтось потрапить до лап Зена, сказати йому цей підставний план. Якщо подібне станеться, вони точно почнуть шукати нас. Ми ж тим часом почнемо вже по-справжньому звільняти гібридів, доки велика кількість

    Якщо ж це не відбудеться, то вже під вечір, коли особливо охорона не буде слідувати за іншими гібридами, ми почнемо їх звільняти й переносити до мого світу на деякийсь час. А там вже я їх розміщу на самих віддалених островах, щоб ніхто так просто до них не дібрався. Бо я не певен, що вони знають про інші острови. До того ж, на цей раз я так просто не допущу того, щоб до мого світу знову хтось інший без мого дозволу потрапив.

      Розраза кинула свій меч на землю й голосно видихнула. Зброя голосно впала на підлогу й «від'їхала» трохи від неї. Важко дихаючи, сестра зі світу гібридів простогнала:

— Я більше не можу!

     Той, хто бився з нею, зупинився якраз в той момент, коли вона відхитнулся від нього - чоловік заніс над нею свій меч, але не вдарив. І це добре. Ще більше жертв нам не потрібно.

— Ти жалюгідна. - Почав відчитувати чоловік сестру. - Зараз ти повинна вижати з себе якомога більше, а не скиглити, наче ти вже встигла втомитися. Ти не знаєш, що таке справжня втома.

     Я почув, як сестра тихо фиркнула.

— Наче ти знаєш, що це таке...

    Той загарчав. З силою вдарив хвостом по підлозі, залишивши невеличкий слід, і підібравши меч Розрази, кинув його власниці. Дівчина ледь встигла зреагувати.

— Бийся до кінця, інакше я вб'ю тебе прямо тут і зараз! І Зен мені нічого про це все не скаже, бо слабкі гібриди нам не потрібні!

    Я продовжував слідкувати за тим, як Розраза намагалась відбитися від чоловіка, а потім ще й вдаряти його у відповідь. Я бачив, як у неї вже майже відвалювалися від утоми кінцівки, але дівчині доводилося битись через те, що вона боялась смерті.

    Мортідж легенько штовхнула мене під бік. Я запитально подивився на неї. Дівчина кивнула головою, показуючи, що нам варто вже йти. На секунду озирнувся.

    Як виявилося, Заргор вже встиг згоняти туди й сюди і трохи розвідав те, що відбувалося з іншими полоняними. І зараз він стояв біля порталу, запрошуючи нас туди. Схоже, пора вже було діяти, не чекаючи вечора.

— Як гадаєте, нащо вони так агресивно тренують інших гібридів? - Пошепки запитала у нас Мортідж, коли ми йшли по довгому коридору. - Ну, окрім того, що спробувати напасти на інших та відвоювати собі усі два континенти.

— Можливо заради забави. - Припустив Заргор і заглянув у першу камеру.

    Там були як я розумію два брати - вони були схожі за кольором. Одному явно не менше сімнадцяти років*, іншому не менше шести**.

— Або ж хочуть показати, що у нас більше нічого не залишиться, коли вони підкорять собі велику частину народу. - Додав я, подивившись у невеличке віконце, яке вело до іншої камери.

    Там взагалі сиділа жінка, яка зовсім недавно «народила» декілька яєць - її живіт все ще був трохи роздутим від недавніх пологів. Я ледь зміг роздивитися два яйця, які жінка міцно притискала до себе і які, схоже, були єдиними, які ніхто не знищив. Або ж можливо це був її перший виводок, через що їй ось так «пощастило» і в майбутньому вона стане щасливою матір'ю двох чудових дітей. Якщо ж, звісно, вона зможе взагалі звідси вибратися...

     Звісно, зможе! Ми допоможемо їм усім. Бо нащо страждати усім тільки через те, що колись з'явився жорстокий дракон, якому захотілося тероризувати ні в чому невинних гібридів.

— Ці двері схоже так просто не звалиш навіть стихіями. - Підсумовую я, коли оглядаю двері, намагаючись зрозуміти, що з ними зараз варто робити. - Якщо спробувати підірвати їх, усі це точно почують і почнуть де більш агресивно «захищати» полонених, а нам це не потрібно. Вони й так вже знають, що я можу бути десь поряд.

— Значить, комусь доведеться відволікати вартових, щоб вони не збіглися сюди. - Мовив Заргор. - Я піду.

    Я подивився на демона. Гм... Відпустити його, ризикнути? Гадаю, можна. Все ж, Заргор не такий вже й поганий боєць навіть не дивлячись на те, що сил йому інколи не вистачає. Гадаю, що якщо у нього щось станеться, він відкриє портал завдяки своїй дивній залізній палиці й опинитися поряд з нами - або ж хоча б у безпечному місці.

— Добре, але будь обережним, будь ласка.

     Демон нічого не сказав. Він лиш кивнув головою і відійшовши від нас, відкрив портал і швидко зайшов до нього.

— Гадаєш, варто було його самого відпускати? - Запитує тихо Мортідж, коли нам все ж вдалось звільнити двох гібридів.

— Він вже не малий. Повинен же розуміти, коли йому варто тікати, а коли ще можна трохи попрацювати. 

    Коли ми підірвали ще декілька дверей, я почув чийсь крик. Озирнувся по сторонах, легенько здригнувшись. Через те, що був вибух, я не зміг розрізнити по голосу хто почав кричати. Але коли прислухався і хтось знову прогорлав роздратовано моє ім'я, впізнав Розразу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍