Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Вогнем i мечем. Том другий

Читати книгу - "Вогнем i мечем. Том другий"

153
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 121
Перейти на сторінку:
що це ти, один би з вас уже не жив на світі».

— Напевно так би й було. А він же що на це? — спитав Володийовський.

— Збентежився дуже й перевів розмову на інше. Почав розповідати мені, як Кривоніс послав його з листами до Хмельницького під Львів, щоб він там перепочив трохи, а гетьман не схотів його відпускати, надумавши, як особу презентабельну, посланцем своїм зробити. А наостанці спитав: «Де пан Скшетуський?» Коли я йому відповів, що в Замості, сказав: «То, може, й зустрінемося» На тому ми й попрощалися.

— Я вже здогадуюся, що потім Хмельницький відразу ж послав його до Варшави, — мовив Заглоба.

— Твоя правда, але стривай-но, ваша милость. Я повернувся тоді до фортеці й доповів панові Вейгеру про своє послування. Була вже пізня ніч, а наступного дня вранці новий штурм, іще запекліший, ніж перший. Не мав я часу побачитися з паном Скшетуським, і аж на третій день розказав йому, що Богуна бачив і говорив із ним. А було при цьому ще безліч офіцерів і серед них пан Реговський. Той почув розмову і каже ущипливо: «Знаю я, між вами про панну йдеться; якщо ти, добродію, такий рицар, як слава про тебе йде, виклич Богуна на двобій. Будь певен, забіяка цей тобі не відмовить. А ми спостерігатимемо з мурів чудовий prospectus[47]. Тільки про вас, вишневечан, більше галасу, каже, ніж самого діла» Скшетуський як гляне на пана Реговського, мало поглядом його не зітнув! «Ти, ваша милость, викликати радиш? — питає. — Що ж, добре! Не знаю тільки, чи тобі, добродію, хоч ти нас і ганиш, не забракне сміливості піти до черні й викликати від мого імені Богуна?» А Реговський йому: «Сміливості мені не забракне, та я тобі, добродію, ні сват ні брат, а тому не піду» Тут і інші підняли його на сміх. «О, кажуть, тобі були смішки з бабиної кішки, а як своя здохла, то й плакати хочеш!» Реговський, амбітна штучка, тоді затявся: піду, мовляв, і край. Другодні й пішов із викликом, тільки Богуна вже не знайшов. Ми йому тоді не повірили, але тепер, після того, що ви мені, добродії, розповіли, я бачу, що він правду казав. Хмельницький таки послав Богуна з листом, а ви його там, добродії, забили.

— Так воно й було, — підтвердив Володийовський.

— Скажи нам, ваша милость, спитав Заглоба, — де нам тепер Скшетуського знайти? Він нам украй потрібен, щоб із ним негайно по князівну вирушити.

— Під Замостям ви про нього легко розпитаєте, там його всі знають. Вони з Реговським Калину, козацького полковника, ганяючи від одного до другого, ущент розбили. Згодом Скшетуський сам двічі татарські чамбули погромив і Бурляя змів, і ще кілька зграй розніс.

— А як же Хмельницький дозволяє таке робити?

— Хмельницький їх відцурався й каже, що вони грабують усупереч його наказам. Інакше б ніхто в його вірність милостивому королю й не повірив.

— Ох і гидотне ж пиво у цій Кінській Волі! — зауважив пан Заглоба.

— За Любліном ви вже, добродії, поїдете спустошеним краєм, — вів далі литвин, — бо козацькі передові загони аж за Люблін сягали, і татари ясир усюди брали, а скількох узяли під Замостям і Грубешовом, один Бог знає. Кілька тисяч відбитих полонених Скшетуський уже відіслав у фортецю. Працює він там з усіх сил, не дбаючи про власне здоров'я.

Тут пан Лонгінус зітхнув і замислено понурив голову, а по хвилі говорив далі:

— Я думаю, що Бог у найвищому своєму милосерді пошле втіху панові Скшетуському і дасть йому те, у чому він своє щастя бачить, бо великі заслуги цього рицаря. У нинішні часи зіпсованості й користолюбства, коли кожен думає тільки про себе, він про себе забув. Та ж він, братики, давно міг узяти відпустку в ясновельможного князя й вирушити на пошуки князівни, але він, коли для милої вітчизни настала лиха година, ні на хвилину не полишав служби і з душевними муками безнастанно трудиться.

— Душа у нього римлянина, що й казати, — мовив Заглоба.

— Нам треба брати з нього приклад.

— Особливо панові Підбип’яті, котрий на війні трьох голів шукає, а не можливості допомогти вітчизні.

— Бог бачить, що у мене в душі діється! — сказав пан Лонгінус, звертаючи очі до неба.

— Скшетуського вже Господь Бог винагородив Богуновою смертю, — мовив Заглоба, — і тим, що дав хвилю спокою Речі Посполитій, бо тепер саме настав час нашому другові взятися до пошуків своєї згуби.

— А ви з ним, ваші милості, поїдете?

— А ти, добродію, хіба ні?

— Я був би радий від усієї душі, але що з листами буде? Одного я від старости валецького його величності королю везу, другого князеві, а третього також князеві від пана Скшетуського із проханням дати відпустку.

— Дозвіл на відпустку веземо ми.

— Ну, а як же інших листів мені не відвезти?

— Доведеться тобі, ваша милость, їхати до Кракова, інакше ніяк не можна. Хоч, скажу тобі щиро, такі кулаки, як у тебе, ой як знадобилися б у експедиції по князівну, але більше ти ні на що не годен. Там доведеться симулювати, а, найпевніше, перевдягнувшись у козацькі свитки, за хлопів себе видавати, а ти зі своїм зростом тільки очі всім мулятимеш, кожен неодмінно спитає: а це що за здоровило? Звідкіля такий козак узявся? До того ж, ти й мови їхньої до пуття не знаєш. Ні, ні! їдь, добродію, до Кракова, а ми вже якось самі собі дамо раду.

— І я так гадаю, — згодився Володийовський.

— Либонь, так воно має й бути, — відповів пан Підбип’ята. — Нехай же Господь милосердний благословить і допоможе вам. А чи знаєте ви, де її сховано?

— Богун не схотів сказати. Нам відомо тільки те, що я підслухав у хліву, коли Богун мене ув'язнив, але й цього досить.

— Як же ви її знайдете?

— Це вже мій клопіт! — відповів Заглоба. — Я й не в таких тарапатах бував. Зараз у нас одна турбота — якнайхутчіше знайти Скшетуського.

— Поспитайте у Замості. Пан Вейгер має знати: вони підтримують зв'язок, і полонених йому пан Скшетуський відправляє. Нехай вам Бог помагає!

— І тобі теж, — сказав Заглоба. — Будеш у Кракові в князя, уклонися від нас пану Харлампові.

— А це хто такий?

— Литвин один вроди незвичайної, за яким усі панни із княгининої кімнати фрейлін голову втратили.

Пан Лонгінус здригнувся.

— Ти глузуєш, так, добродію?

— Бувай здоровий, ваша милость! Яке ж усе-таки паскудне пиво у цій Кінській Волі! — закінчив пан Заглоба, підморгуючи Володийовському.

РОЗДІЛ XV

1 ... 44 45 46 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнем i мечем. Том другий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнем i мечем. Том другий"