Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 95
Перейти на сторінку:

Мене смикнули за лікоть:

— Ти йдеш на історію літератури?

Я мовчки похитала головою. Настя придивилася:

— Що сталося?!

— Нічого.

— Дашо, слухай...

— Потім.

І, забувши на столі половину підручників, я бігом кинулася до прохідної.

* * *

На оглядовому майданчику гуляли туристи й торгували лоточники. Мами не було, не було й Тіні. Хоч скільки я оглядалася, стиснувши амулет, — ніяких слідів не знайшла.

Я дістала телефон, сама не знаючи, що робитиму. Бездумно відкрила мамині листи — і стала переглядати сьогоднішні знімки, від найпершого, коло поїзда. Але тепер я дивилася на них своїм «особливим поглядом» — затисши в руці кулон.

На першій світлині в мами звичайний вигляд. На другій, біля Ленінградського вокзалу, вона здавалася старшою за свої роки. На фото з Кремлівської набережної їй можна було дати всі шістдесят, три світлини з Красної площі старили її кожна років на вісім. На фото з оглядового майданчика поруч із Германом-Тінню стояла старезна баба.

У мене підкосилися ноги. Жах відібрав волю, паралізував, прибив до землі. Не залишилося сили пручатися.

Й одразу задзвонив телефон.

— Алло, — я не впізнала власного голосу.

— Ти дозріла? — запитав він у трубці. — Поговоримо?

— Чого ти хочеш?

— Так, ти різко порозумнішала...

— Відпусти її.

— Зустрінемося?

— Тоді ти її відпустиш?

— Тоді в неї з’явиться шанс... Пройди двісті метрів праворуч од того місця, де зараз стоїш. Побачиш кафе. Я на тебе чекаю... Тільки приходь цього разу без молока, добре?

Він сміявся.

* * *

Повітря цього кафе було отруєне старим тютюновим димом, і дихати ним було так само просто, як вдихати картопляне пюре. Була обідня пора, але приміщення підозріло пустувало. Єдиний відвідувач сидів за дальнім столиком.

У мене замлоїло серце. Я сподівалася побачити маму.

— Де вона?!

Герман відсунув крісло від темного важкого стола, запрошуючи сідати.

— Я хочу її бачити!

— Не ти ставитимеш умови, о’кей?

Він здавався цілком спокійним і навіть задоволеним. Він — садист. Павук, що бинтує муху й веде з нею задушевні розмови.

— Сядь і закінчуй істерику, так ти мами не врятуєш. Спокійно послухай мене.

Я стрималася й сіла. На столі стояв заварювальний чайник на двох, дві чашки й шоколадне тістечко на блюдці.

— Подивишся меню? — люб’язно запропонував Герман. — Я пригощаю.

Я зціпила зуби. Холоднокровність була зараз моєю єдиною зброєю. Слабкою, мушу сказати.

— Я сита. За чай дякую... Поясни, на що ти розраховуєш. Тебе все одно викинуть за портал. Не тепер, то потім. Не я, то інші.

Він усміхнувся краєчком рота:

— Мені здається, що я знаю про портал, про Доставку й Темний Світ трохи більше за тебе. І трохи довше. Трошки. Хочеш прочитати мені лекцію?

Я мовчала. Він налив мені в чашку фруктового чаю з чайника, потім вийняв з кишені й поклав переді мною роздрукований знімок. Вони з моєю мамою обнімалися на тлі Царицинських ставків...

Я стисла в руці амулет і подивилася особливим поглядом. Мама на знімку здавалася не просто старою — старезною. Чорна, зморшкувата, без зубів і майже без волосся. Я не витримала й замружилася.

— Зараз за п’ять друга, — сказав Герман. — Даю тобі часу до п’ятої години. Після цього строку, якщо я не одержу, що мені треба, ти одержиш висохлу мумію.

Вигнутим ножиком він надрізав тістечко. Відправив шоколадний шматочок у рот.

— То що тобі треба? — я насилу стримувала сльози.

— Ти уявляєш, що таке портал і наскільки він небезпечний для твого світу?

— Що тобі треба від мене?!

— Я ж пояснюю... Уяви, одного чудового ранку портал відкриється, і на вулиці Москви вирвуться мільйони голодних Тіней.

— Не відкриється. Портал закритий, його сторожать...

— Ти бачила цих сторожів? По-твоєму, вони надійні?

Я не знала, що сказати.

— Рано чи пізно охоронці ослабнуть, — Герман проникливо зазирнув мені в очі. — Тіні увійдуть... І тоді всім перепаде. Я тобі відкрию таємницю: є дехто, хто бажає відкрити портал і цілеспрямовано працює в цьому напрямку.

— Хто?!

— Я не хотів би, щоб ти з ним зустрічалася. І ти теж цього не хочеш, повір мені.

— Не розумію, — зізналася я. Мені здалося, я тону в його погрозах і натяках, тоді як життя моєї мами з кожною хвилиною коротшає. Це було схоже

1 ... 44 45 46 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний світ. Рівновага"