Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Карім швидесенько стягнув з голови маску для сну й відкинув у бік.
– Я не спав, пані Айлін, а відпочивав після перельоту та зустрічі в кіностудії, – гордовито задер носа й відвернув голову від камери, ніби я мала б повірити в те, що цей негідник образиться на мене. – Між іншим, я бачився з паном Баязидом.
От падлюка, знав чим маніпулювати, аби я не сварила його.
– Де? Щось запитував про мене?
– Біля кіностудії, – промовив він з лукавою посмішкою. – І так, запитував…
Від несподіванки я підбігла до ліжка й всілась зручніше, чекаючи що таки скаже, що Баязид дуже за мною сумує…
– …як ваші справи з книгою.
– І все?! – гарикнула невдоволено, зіскочивши з ліжка. – Та як взагалі таке може бути, Каріме?!
– Що він вас ігнорує, як свою можливу пасію? Чи що вас ігнорують навіть ті, хто нижче щаблем за пана Баязида?
– Мовчи, Каріме! – починала лютувати я, бо в чомусь він ніби й мав рацію.
Але ж я гарна. Я зірка… Як можна мене не любити? Ну як так?
– А ще… – продовжив Карім, хоча я вже геть не хотіла його слухати. – Пан Баязид оголосив на всі камери, що через два місяці він влаштовує презентацію своєї нової книги… Разом з вашою.
– Що?! – скрикнула я й хаотично закрокувала кімнатою. – Як же це так?
– А ви хіба не бачили його публікації в мережі? Він вже все вирішив…
– Звісно, що не бачила, Каріме! Чи реагувала б я так, якби знала?
Завершивши дзвінок я схвильовано зайшла в соцмережу і мало не впала. Але поквапилася підійти до ліжка. Таки запостив цю новину, яка на моїх очах отримувала все нові вподобайки. А як же ж ще підписав, негідник: “Ми зробимо це разом”.
– А в мене ти запитав?!
Сварилась я на ні в чому невинний телефон, а насправді не розуміла: радіти хотіла чи плакати. Припала головою до подушки й знову перечитала пост Баязида, оцінивши кількість “сердечних” коментарів, у відповідь на які адресувались аналогічні. З грудей вирвалось дратівливе гарчання.
Але наступна думка перекрила усі попередні обурення і я швидкими рухами набрала у пошуку Валерчине ім’я. Краще б не шукала. От же ж любить всміхатися та привертати увагу до себе! Фото, на яких його обіймали посередні дівчата, перегортала без особливого захвату. Та зціпивши зуби, ретельніше розглядала хлопця. За таким красенем не шаліти було б вкрай дивно… На мить спинилась й набурмосилась. Тепер і я серед них чи що?
Фиркнувши, ввела в пошуку Тимура. Зовсім протилежний Валері, але неймовірно милий та чуйний. Мимоволі пригадалися наші з ним посиденьки на схилі, від чого я не змогла втримати усмішки. У Тіма, звісно не такі багаті та насичені фотографії, але саме цим він і приваблював мене. Здуріти можна… Куди ж ти потрапила, Айлін?
Куди б не потрапила, а ризик потонути ставав все більшим. І в цьому я переконалася вранці, коли побачила, як мило Валера спілкувався з тією білявкою. Скільки б ролей я не зіграла, але майже кожна моя героїня відчувала ревнощі до свого обранця. Точнісінько як от я тепер, підглядаючи у вікно. І знову мене проміняли та й на кого? На якусь сіреньку мишку! Та кожен чоловік Туреччини та не тільки, ладен впасти до моїх ніг, бо мене цьогоріч номінували як найкращу актрису країни, а там і в Канни потрапити не так вже й далеко. А тут?! Підбігши до шафи обрала найкрасивішу сукню, яка спокусливо оголила мої плечі. Тепер у жодного з присутніх не буде шансів встояти, щоб не милуватися мною! Підфарбувалась, взула босоніжки на підборах, бризнула парфуму й пішла влаштовувати фурор.
Або ж не влаштую…
Вийшовши на терасу, розгублено дивилася, як Валера зник за готельною брамою, а тепер Тимур розпливався посмішками перед білявкою. Та що ж таке?! Їм що, пороблено?! Чому ж у фільмах все було так легко, а тут дзуськи?
Я сіла за віддалений столик, але так, щоб гарно бачити цих двох. Хоча й поважно намагалась вдавати байдужість й що гадки не мала про перешіптування навколо. Та мене Тім помітив лише тоді, коли завершив свій сніданок й зібрався до Валери, який чекав на нього. На якусь мить наші погляди зустрілись і він так солоденько мені всміхнувся, що гніватися на нього було важко. Ну поговорив з колегою, то й що? Мигцем вказав мені на свого телефона, але спершу я не зовсім зрозуміла цього натяку. Та коли він задкував до брами, до мене дійшло, що листуватимемось в месенджері. Треба буде попрацювати над тим, щоб він знав більше турецьких слів, а то постійно чекати, доки напише запитання чи відповідь, виглядало так собі… Малоперспективно у повноцінному спілкуванні.
Хай там як, а я дочекаюсь їхнього повернення. Заховалась від скаженого сонечка у затінку, посьорбуючи прохолодний лимонад. Отримала кілька повідомлень від Тимура, і нічого страшного, що дослівно перекладено гуглом. Так навіть кумедніше. Відписувала простими реченнями, аби Тім хоч щось з того запам'ятовував.
Було вкрай дивно, що хлопці досі не повернулися з пошуків. Минулі учасники значно швидше повернулися, а ці двоє… Одразу ж напружилась при думці, що з ними могло щось трапитися. Але ввечері вони таки об’явились. Почула гарчання двигуна. Випрямилась та витягнула шию, як та гуска, поглядаючи на хвіртку, через яку два телепні вирішили пройти одночасно. А мене ж це лише потішило, бо вони такі кумедні в цю мить й такі гарні. Обидва… Спостерігаючи за їхньою штовханиною, я відзначила як вони доповнювали один одного. Не приховалась від очей і напруга. Щодо неї, то Валера, здавалося б, от-от і ладен був спалахнути. Звісно, я не проти помилуватися й таким фаєршоу, але чомусь геть не хотілося, щоб при цьому не постраждало пір'ячко Тимура.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець», після закриття браузера.