Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 30 -

Шпиталь справді виявився набагато кращим ніж він виглядав зовні. Стерильне, чисте, і все надто біле – такого висновку дійшов Роувен. Цікавість щодо ліків Сільсії, він не задовольнив, але не став наполягати й тиснути. Капрал вирішив, що для першого дня досить й того, що він дізнався.

— На сьогодні вистачить.

— Що? — в подиві перепитала Аберхат, взявшись за ручку дверей але так їх і не відчинив.

— Дорога була довгою, твоя подруга все ще в шпиталі. Ти напевне хочеш її навідати. Продовжмо нашу екскурсію завтра?

Уайт не дав можливості відповісти Аберхат, відразу її покинув стояти одну біля дверей.

Косоволь хоча й був частиною королівства, але погода тут значно відрізнялася від столиці Сільверайс. Липневі ночі були значно прохолоднішими, а повітря вологішим. Нічні ліхтарі із білими кристалами освічували місто, але зовсім не так, як столицю, все значно економніше. Вуличками не було чутно гучної музики, а більшість крамниць о десятій були закриті.

Майже цілковита тиша гуляла вуличками Косоволя. Роувен дістав з кишені пачку цигарок, яка була в нього про всяк випадок. Згублива звичка, яку він перейняв від батька, майже відразу після його втрати.

— Паскудна звичка, — прокоментував Уайт, закуривши цигарку.

Він сотні разів намагався кинути палити та щоразу коли думки страшенно тиснули, цигарка його рятувала. Трьоххвилинне куріння, яке отруювало його легені, вселяло ясність в розум.

— Потрібно закінчувати бавитися, — легка посмішка лягла на його губи, коли він викинув недокурок до смітника. — Товаришувати із ймовірною спадкоємицею трону, просто смішно.

Уайт потер лівою рукою скроні, мов це могло допомогти йому прибрати втому. Минає секунда-друга як його рука затремтіла, гнівно він стискає руку міцно в кулак й ховає її до кишені.

— Невже знову?!  — Роувен тяжко зітхає, тримаючи руку все ще в кишені, чекаючи коли мине тремтіння. — Потрібно повертатися, Ріан точно мене вже зачекався.

***

Адріану завжди давалося легко налагоджувати контакт із незнайомими людьми. Легка посмішка, кілька приємних слів, щирість та жодного тиску – його метод спрацьовував бездоганно, викликаючи в людей до себе прихильність. Даерон завжди дотримувався слів – насильство не розв'яже проблему, а вимоги не дадуть очікуваного результату.

Управляючий містом Косоволь не став виключенням, кілька приємних слів, похвали, й справа була зроблена. Навіть більше, управляючий виявив зацікавленість у королівському відборі чаклунів без ліцензії, надавши список відразу ж, як його запросив Даерон.

— Я навіть не розраховував на миттєвий результат, — вертячи в руках складений аркуш паперу, задоволено, Адріан всівся в м’яке крісло.

Гостьовий будинок був старим і  вимагав ремонту – де-не-де тріщини в кутках, скрипуча підлога, зношені меблі. Та навіть при таких умовах будинок був заповнений крім пилу ще й затишком. В будинку були звичайні комфортні умови, при яких можна було тимчасово проживати, а таку розкіш не завжди доводилося отримувати при виконанні місій. Тому Адріан був більше чим задоволений.

— Як чудово, що я зустрів хоча б одного капрала, — сердито зашипів Дукенс. — Я вимагаю іншу кімнату, в іншому будинку! — золоті вставки передніх зубів блиснули в сутінках кімнати.

Даерон зовсім не мав ані сил, ані бажання наразі, задовольняти потреби Бертрама.

— Ви можете піти до таверни й дізнатися чи є в них вільні місця, — спокійно вимовив капрал, потираючи стомлено перенісся.

— Самостійно?

Голос в Бертрама став ще пискливішим, а його примружений погляд зайве підкреслював видуті вени на скронях. Професор лютував через місце проживання, та Адріан занадто стомлений був, навіть для того, щоб вести розмову.

— Ви пропонуєте мені знайти вам кімнату?

Даерон закинув ногу на ногу, виважено поглянувши на професора. В одній руці він продовжував тримати аркуш зі списком чаклунів, іншою він міцно вхопився в бильце крісла.

— З вашого боку, це було б вельми люб’язно.

Дукенс схрести руки на грудях, все ще не зводячи погляду з капрала. Минула щонайменше хвилина, перш ніж Адріан підвівся з місця. Блакить його очей потемнішала, розслаблений вираз обличчя став кам’яним, не виражаючи нічого.

— Професоре Дукенс, — рівний голос Адріана змусив Бертрама нервово сіпнутися і навіть зробити крок назад, — якщо ви забули, я нагадую вам – я, капрал королівської гільдії Абраксас, а не ваша нянька. Не подобаюся надане житло, — Даерон махнув рукою в бік дверей, — ви не заручник, і можете обрати собі щось інше.

— Але…

— Не сприймайте мою доброту за слабкість.

Даерон пройшов повз професора, прямуючи до сходів.

— Капрал Даерон, ви зовсім не змінилися, — сказав Дукенс. — Все такі ж лицемірні й ховаєтеся за фальшивою посмішкою.

Адріан нічого не відповів, тільки міцніше стиснув аркуш, прямуючи на другий поверх до своєї кімнати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍