Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Сміх Доріана став ще гучнішим.

Аліса глибоко вдихнула та зробила ковток. Марія поклала руку їй на плече, намагаючись підбадьорити, хоча це нічого не змінювало. Принаймні вона знала, що буде робити в найгіршому випадку, хоча ідея досі здавалася сумнівною.

***

Аліса прямувала по сходах на третій поверх Академії. Щоб одягти під Марійчин піджак нову сорочку, їй знадобилося всього три хвилини, тому до директорки вона не запізнювалася.

Тут, нагорі, коридор такий широкий, як вітальня в гуртожитку. Обабіч розміщувалися аудиторії вогневиків і ключників. Студенти інших кафедр навчалися на нижчих поверхах, а гвардійці взагалі більшість часу тренувалися надворі. Черевики Аліси шурхотіли об розкішний червоний килим, поки очі зосереджено дивилися вперед, і на мить не повертаючись до картин.

Кабінет Місіс Дараган, як і більшість приміщень адміністрації, розташовувався в кінці коридору. Поруч з дверима біля стенду з декоративними квітами стояв диванчик, а крізь велике вікно у стіні було добре видно весь внутрішній двір ГріНМАНС. Сівши тут, Аліса вийняла руки з кишень. Від нервів у неї злегка затремтіли ноги. А якщо план з елементалом не спрацює? Якщо її просто вб’ють чи ще гірше — закинуть у лабораторію, щоб такі люди, як Генрі, вивчали, звідки в неї незвичайні сили?

Зсередини тим часом долинали гучні скарги чоловіка. За голосом Аліса впізнала Стівена Мортімера. Їй навіть стало шкода Кепліера, незважаючи на те що він накоїв. Він просто втратив контроль над магією, а таке часто трапляється зі слабкими чарівниками. Колись вона так само боялася своїх сил, але з того часу стільки разів втрачала контроль над чарами, що вже випрацювала такий собі імунітет.

Двері кабінету відчинилися. Звідти вийшов, як Аліса й думала, керівник кафедри вогневиків та засмучений Кепліер. Хлопець похмуро кивнув Алісі на прощання і швидко пішов до сходів. Дивно, але, здавалося, за розбитий ніс він не образився.

— Вибач, Ванессо, я мав його відчислити ще після того, як він провалив іспит. Хто ж знав, що таке трапиться, — сказав Містер Мортімер, прощаючись з директоркою.

— Нічого вже не зробиш, Стівене. Він просто недостатньо вправний для цього закладу, — відповіла вона й побачила Алісу, яка досі сиділа на дивані. Тоді додала на прощання: — Побачимося на нараді.

Коли Містер Мортімер пішов, директорка кивнула Алісі, вказуючи слідувати за нею. Вона неохоче підвелася. У кабінеті Місіс Дараган було доволі просторо. Попереду навпроти дверей стояв великий стіл з темного дерева і два стільці поруч. Освітлювала кімнату невеличка люстра. Як і всі світильники в головному корпусі, вона працювала за рахунок магічних світло-фіолетових камінців. На відміну від тих, що були у вуличних ліхтарях, вони не реагували на темряву. Для світіння їх активовували чарівники. Періодично від цих камінчиків утворювалися спалахи, які вмить зникали, видаючи ледь помітний дзвінкий звук. Це нагадувало Алісі галюцинації під водою.

Зліва біля стіни з вікном розміщувався диван. Справа красувалася довга книжкова шафа. Крім цього, на столі директорки у гарному горщику стояла велика рослина з розлогим листям і без квітів. Цю рослину саме зараз, ставши на невелику табуретку, бризкав водою незнайомий Алісі низенький хлопчик років десяти, у охайному костюмчику прислуги, з синьою краваткою-метеликом та темним, зачесаним волоссям.

— Справді ж гарно? — сказала Місіс Дараган про свою рослину, сівши за стіл. — Але руками, будь ласка, не чіпай. Це моя гордість. Називається Plantago major, родом з герцогства Ґрінвуд. Мені подарувала її сама герцогиня Каміла Ґрінвуд, коли її донька закінчувала Академію. Така рослина має неабиякі цілющі здібності. Саме з неї у нас зроблена більшість ліків від тілесних ушкоджень. Вона пришвидшує зцілення в десятки разів, уяви собі! Однак в Академію потрапляє тільки у вигляді порошку. Цей живий екземпляр тут єдиний.

Директорка не втрачала можливості похизуватися. Видно, вона дійсно любила цю рослину. А про герцогство Ґрінвуд Аліса знала небагато. З цирком вона була там лише два рази, оскільки населення герцогства доволі невелике, та й мешкає негусто. Більшість території займають непрохідні ліси, які славляться великим розмаїттям рослин з чарівними властивостями. Можливо, саме тому його вважають батьківщиною рослинників.

— О, а це Чарлі, мій лакей, — Місіс Дараган представила хлопчика, згадавши про нього пізніше.

Аліса привіталася з ним мовчазним кивком, а директорка, склавши руки на столі, повеліла:

— Вийди звідси, будь ласка.

Малий, неквапливо перебираючи коротенькими ногами, покинув кабінет. За ним усередину зайшов чоловік у чорній формі. Аліса швидко впізнала Джона Хілорі, керівника факультету гвардійців, хоч рідко мала змогу бачити його зблизька. Після пожежі він мав втомлений вигляд. Погляд, проте, лишався добрим. Побачивши Алісу, Джон злегка всміхнувся. Тоді перевів очі до директорки та промовив:

— Є питання щодо збитків через пожежу. У моїх студентів згоріла купа особистих речей. Треба відшкодовувати, бо батьки влаштують скандал.

Місіс Дараган похитала головою.

— Спершу розберемося зі студенткою. Почекай поки на дивані.

Вона вказала Алісі на стілець навпроти та заходилася знімати з руки кілька зайвих прикрас. Аліса вже давно помітила її незвичайну пристрасть до великої кількості різних браслетів, кілець, намист і сережок. Ймовірно, вони виконували більшу функцію, ніж просто для краси. Інакше Аліса не розуміла, нащо носити на собі стільки зайвої ваги.