Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли вона присіла, директорка нарешті заговорила:
— Отже, почнімо розмову з того, що відбулося під час іспиту. Можеш детальніше описати, що ти бачила?
— Нічого. — Аліса злегка похитала головою.
Жодних слів про видіння вони від неї не почують.
Директорка трохи насупилася.
— Але ж ти борсалася у воді явно не через судоми.
— Не знаю, як це пояснити, — невпевнено повела вона, опустивши очі на стіл. Стіни кабінету неначе тиснули на неї. — Це радше були звуки. Просто звукові галюцинації. Взагалі, у мене вже давно вода викликає таку реакцію. Можливо, що це закляття. Щось на кшталт «Глибокої кари».
Джон прочистив горло й, здивовано звівши брову, кинув:
— Ти когось втопила?
— Ні, ні, ні. Що ви? — швидко заперечила Аліса й повернулася до Місіс Дараган. — Просто симптоми схожі.
— Дивно. Може, звернешся за допомогою до Роуз Бейкер? Вона наша психологиня в Академії, доволі непогана спеціалістка.
— Якщо чесно, не думаю, що мені це допоможе.
Директорка зітхнула, притулившись спиною до спинки крісла та про щось розмірковуючи. Аліса не розуміла, це погано чи ні.
— Що ж, а як щодо твоїх слів? Ти пам’ятаєш, що говорила про Звірів, про бар’єр?
— Не зовсім, але мені розповіли друзі, — вона гмикнула, — тобто однокурсники.
— Шкода, оскільки ти мала рацію. Ми з викладачами знайшли пошкодження біля дороги, хоча проблему вже усунено. Імовірно, це виникло через часте перетинання межі. А з приводу Звірів, точно нічого більше не пам’ятаєш?
— На жаль, ні.
Аліса вже втомилася від цього допиту. Брехати директорці не так і легко, як вона думала. Їй хотілося якомога скоріше звідси піти. Або, як Джон, просто закинути голову на диван та знічев’я розглядати люстру, крутячи ручку між пальцями.
— Що ж, тоді перейдімо далі, — більш холодно промовила Місіс Дараган, діставши з шухляди якісь папери. — Я переглянула твою справу. Доволі незвично й деякі речі не збігаються. Я так розумію, Сандерси офіційно тебе не вдочерили?
Аліса похитала головою, стиснувши губи. З виразу директорки вона не могла зчитати жодної емоції. Ця жінка виконує свою роботу, відкидаючи всі почуття.
— Герцогством проживання тут зазначено Сикору, — говорила Дараган, розглядаючи документи. — Лист-запрошення до Академії надійшов до Клінтона, а вступний іспит ти складала в Осборні. — Вона підвела погляд. — Де конкретніше ти живеш?
— Це був мандрівний цирк, — пояснила Аліса, на мить заплющивши очі від незрозумілого сорому.
Директорка скривилася від здивування. Навіть Джон припинив махати ручкою, опустивши голову й глянувши на неї. Аліса знову нагадала собі, що не винна в її лайняному житті. Вона була лише дитиною, сиротою. Однак факт не змінювався: з наслідками доводилося розбиратися самій.
— А нормальний дім? — запитала Дараган.
— Я не знаю, де живуть Сандерси, — з холодом процідила Аліса.
Вона ніколи не хотіла, щоб її жаліли. Ну то й що, що її дитинство пройшло не так, як у решти? Відсутність звичайної родини нічим не робила її гіршою за інших. Повага, а не жалість — те, чого вона прагнула.
— Отже, ти набрехала вступній комісії.
— Трохи прикрасила історію. Іспити я складала сама та чесно. Хіба інше має значення?
Від напруги Аліса почала закипати, але вона старанно намагалася тримати емоції під контролем.
— Взагалі-то, має, — суворіше повела Дараган, відкладаючи папери, — бо для дітей з неблагополучних сімей інші умови вступу, а про сиріт без опікунів я взагалі мовчу. Ти не закінчила школу, у тебе немає прізвища. Факт і дату твого народження ніде не задекларовано. Офіційно ти не існуєш. Як Академія може навчати неіснуючих людей?
— Але я існую, й ім’я в мене є! — наполягала Аліса.
Вона ще ніколи не почувалася так жалюгідно.
— Це не має значення, коли справа йде про престижний заклад. — Директорка поклала руки до скронь й видихнула, заспокоюючись. — Коли Сандерси знайшли тебе на вулиці, то мали правильно зареєструвати. Оформити опіку чи направити до сиротинця.
Аліса насупилася, склавши руки на грудях, знизала плечима й пробурмотіла:
— Вибачте, що не вилізла з пелюшок і не поповзла до реєстрації.
Вона гадки не мала, що їй робити. План з елементалом покотився під три чорти, бо з таким ставленням її безсумнівно відправлять куди подалі звідси, а там і до короля недалеко — прощавай, вільне життя. Директорка замовкла, і ця тиха хвилина тягнулася годинами. Здавалося, що все втрачено.
— Що ж, Алісо. Ти справді сильна чарівниця, але навіть якщо в тебе б вийшло знайти Сандерсів у всьому королівстві, щоб вони тебе вдочерили, то з цим… — Дараган жестикувала руками, намагаючись підібрати слова. — З цим закляттям я не зможу допустити тебе до перездачі. Іспит не складено, а тому й продовжувати навчання на кафедрі, згідно з правилами ГріНМАНС, ти не можеш.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.