Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Не зміг наважитися, – знизує плечима. – Все це не так просто, як здавалося спочатку.
– Ти готовий залишити все, як є? – дивується Ян.
– Не знаю поки, – бурчить.
– Сьогодні ми працюємо у Влада в клубі. Якщо наважишся – можеш приєднатися, – я розумію, що Ян хоче і братові допомогти. Тільки не впевнена, що Дан зможе зробити цей перший крок.
– Я подумаю, – відповідає.
Впродовж усіх пар я відчуваю на собі погляди одногрупників. Мабуть, вони не можуть зрозуміти, чому Ян Мазур зустрічається зі мною. Хоча… сумніваюсь, що вони навчилися розрізняти братів, і, мабуть, думають, що це Дан.
Після пар ми разом залишаємо будівлю і прощаємось на стоянці. Я йду до гуртожитку, а Ян їде до батька, щоб повернути автівку.
На щастя, у кімнаті нікого немає, тому швидко збираю свої речі в дорожню сумку і дуже сподіваюсь, що не перетнусь із Настею.
Усі мої сподівання розвіюються в той момент, коли двері в кімнату відчиняються і на порозі з'являється колишня подруга. Вона здивовано витріщається на сумку, наче повірити не може, що я збираюсь з'їхати.
– Куди зібралася? – питає, сівши на своє ліжко.
– Я не зобов'язана перед тобою звітувати, – кажу твердо.
– Лізо, ну пробач, – Настя підводиться на ноги й несподівано торкається своїми пальцями моєї руки. – Я перегнула палку. Знаю це. Забудьмо старі образи й почнімо все спочатку.
– Чому це враз такі зміни? – питаю.
– Ну… ти ж з Мазуром тепер… – починає Настя, а я різко забираю свою руку. Все-таки вона ще та змія!
– І що? Думаєш, тобі це якось допоможе? – ціджу. – Як же мені шкода, що я одразу не розпізнала твою гнилу натуру, Настю! Ще захищалася за тебе, а ти…
Розумію, що всі ці розмови не мають сенсу. Виходжу з кімнати, прихопивши сумку, а тоді й з гуртожитку. Завмираю біля входу, тому що не знаю, куди йти далі. Ян не залишив мені ключі від квартири, а сама я якось не наважилася попросити.
Сідаю на лавку біля входу і сподіваюсь, що Ян повернеться швидко. Повз мене проходять студенти, і всі витріщаються на сумку біля моїх ніг.
– Куди це ти зібралася? – питає Саша, зупинившись поруч. Сьогодні він тверезий, але мене це мало тішить. Він розчарував мене не менше Насті.
– З'їжджаю, – кажу спокійно.
– Куди? – хмуриться.
– Тебе це не стосується! – випалюю.
– Лізо, пробач за вчорашнє. Я перебрав трохи й дозволив собі зайвого. Ходімо до мене. Я знайду тобі іншу кімнату в гуртожитку, якщо з Настею жити не хочеш.
Саша хапає мою сумку і збирається її підняти, але несподівано його відштовхує… Дан. Мазур сам забирає мою сумку і руку мені подає.
– Карету подано, принцесо!
– Ти їдеш з ним? – кричить Саша і привертає до нас зайву увагу. – Ну, звісно! Повелася на його гроші! Така ж, як усі!
– Одну секунду зачекай, – Дан ставить мою сумку на асфальт, а сам швидко наближається до Саші та б'є його кулаком в обличчя. Той від сили удару падає на сідниці й хапається за розбитий ніс. – Можна їхати!
Дан піднімає мою сумку, і ми йдемо до його автомобіля. Поки сідаю всередину, він кидає сумку в багажник.
– Дякую за допомогу, – кажу, коли хлопець сідає за кермо, і ми рушаємо.
– Без проблем! – хмикає. – Я готовий цілодобово захищати дівчину свого братика.
Дан мені підморгує, а я червонію. Досі не можу повірити у те, що ми з Яном разом. Так, усе доволі неоднозначно і невідомо, як буде далі, але я хочу, щоб у Яна все вийшло. Того ж і Данові бажаю.
– Ти поїдеш з нами у клуб сьогодні? – питаю, коли Дан заносить мою сумку у квартиру. Дивно, що у нього ключі є, а у мене немає…
– Я в роздумах, Лізо, – зітхає. – Ти б бачила татка після того, як Ян розповів про свої плани. Уяви, що буде, якщо я теж піду проти нього.
– І що буде? – питаю. – Можливо, він нарешті зрозуміє, що може вас втратити?
– Сумніваюсь, – хмикає. – Я поїхав, Лізо. Ян скоро буде тут, тому не сумуй.
Коли Дан йде, я вирішую приготувати щось поїсти. Холодильник забитий продуктами, тому можна сьогодні розійтись. Поки печеться картопля з м'ясом, готую салат. Не впевнена, що Ян оцінить мої кулінарні таланти, адже звик харчуватись у ресторанах, але… якщо так подумати, йому варто звикати до звичайної їжі.
– Що це так смачно пахне? – питає, щойно з'являється на порозі кухні. Картопля якраз запеклася і я зібралася накрити на стіл.
Тільки от застигаю з тарілками в руках, тому що бачу неймовірно гарний букет, який тримає Ян – і подих перехоплює.
– З якої нагоди квіти? – питаю схвильовано і таки ставлю тарілки на стіл.
– Просто так, – він усміхається і наближається до мене. – Хоча ні, не просто так. Хотів подякувати тобі за початок мого нового життя.
Беру квіти й одразу ж вдихаю неймовірний аромат. Ян навіть не здогадується, що я ще ніколи не отримувала таких подарунків і зараз почуваюсь трохи розгубленою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На твоєму боці, Уляна Пас», після закриття браузера.