Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не знаю… я рідко її п'ю. Не дуже міцну, як правило… Жанна часто експериментує, додає різні спеції…
— Тобі подобається зі спеціями?— він заправив кавоварку і пішов на кухню, до плити. Ввімкнув газ, повернувся і сперся на одвірок між кухнею і їдальнею.
— Ну, іноді виходить смачно. Іноді не дуже, — Злата колупала тюфтельку.
— І що було смачним?
— З корицею і червоним перцем, — вона усміхнулася, адже кориця — це колір очей Артура. Чи знає він про це? Чи хтось йому казав? Чи це лише у неї виникла така асоціація?
— Цікаво. А ще?
— Ну, пробували ще з кардамоном, з бодяном… з анісом — мені не сподобалося. Ще пробували додавати імбир, ваніль, какао.
— В турці варили? — Артур озирнувся на кавоварку, яка почала хрипіти готуючи каву.
— Так.
— Ну, є сорти кави до яких дуже хочеться щось додати, щоб врятувати смак. Коли я купив додому чалдову кавову машину, то з нею в подарунок йшов набір пробників. Дев'ятнадцять видів кави, кожної по два чалда, — побачивши нерозуміння в очах Злати, він пояснив, — такі паперові пакетики, з фасованою кавою на один раз, монодоза. Ми з Жекою тоді надовго залипли, доки обирали, яка кава добріша. Одна — гірка, друга — терпка, третя — з кислинкою...
— Кава?! — до їдальні зайшла Жанна, а за нею Матвій. — І я хочу кави. З цукром і вершками. Можна додати ваніль.
— В чергу, — сказав Артур, вимикаючи газ і знімаючи кавоварку.
— Там Стелла свариться з твоїм батьком, — сказав Матвій.
— Очікувано. Вона щойно почула від мене, що я не їду на весілля в Лубни.
— Не їдеш?.. — здивувався Матвій. — Артуре, може ти передумаєш? Що я там робитиму без тебе?
— Щось придумаєш. Злато, цукор, вершки?
— Одну ложку. Трошки вершків.
— Добре, тримай. Матвію, ти дістав солодощі з машини?
— Так, а куди я їх подів?.. А, згадав, зараз принесу, вони в холі на підвіконні, — з цими словами він вийшов з їдальні до спального корпусу.
Злата втягнула ніздрями запашний аромат кави.
— Дякую…
— Гаряча, обережно, — попередив Артур, і почав розкручувати кавоварку, щоб заправити наступну порцію — Стосовно твого побажання, Жанно, то я не знаю, чи є ваніль на цій кухні. Бо якщо орієнтуватися на смак їжі, яку тут готують — вона не водиться в даному ареалі.
— Там у шафці на верхній полиці є коробка зі спеціями, — сказала Злата.
— Справді? — здивувався Артур. Він відчинив дверцята і дістав великий пластиковий прозорий ящик, в якому лежали пачки спецій.
— Ну ніхріна собі… як ти знала про ці скарби?— він почав виймати спеції.
— Оля сказала. Вона побачила, хотіла використати, а Стелла сказала, що це від лукавого, і прибрала спеції.
— Ще б пак, сподіваюся, що завтра ми зможемо осквернити нашу їжу в повній мірі, — Артур діставав пакети і врешті вимовив протяжно.— О-о-о… Схоже, німецькі друзі шарять. Жанно, тут справжня ваніль.
— Та ну… — Жанна підвелася і пішла до Артура на кухню. Він тримав декілька упаковок, де акуратно були запаковані стручки. — Вперше бачу… завжди використовувала есенцію.
— Зараз набадяжимо, — він їй підморгнув.
Повернувся Матвій з цілим ящиком бісквітів "Борзна" з родзинками, рясно посипаних цукровою пудрою.
— Хлопці-і-і… — протягнула Жанна. — Капець нашим таліям…
— Від одного разу нічого не буде, — сказав Матвій і, діставши велике блюдо, розрізав захисну плівку на ящику.
— Руки помий! — суворо сказала Жанна.
— Точно, — він пішов на кухню до умивальника, повернувся і виклав з ящика половину бісквітних хлібців на тарілку.
Артур зробив всім каву, поставив на стіл свою чашку і повернувся на кухню, щоб поставити в мийку кавоварку, як до їдальні зайшли його батько, Ніколас і Стелла.
Олексій оглянув всіх, трохи довше затримавши погляд на Златі. Очі червоні, під очима набряки, видно, що вона плакала. І хоча зараз, здавалось, в неї все добре, але у погляді лишалася певна розгубленість.
— Що це пахне?— принюхавшись, запитала Стелла.
— Кава і ваніль, — Жанна посміхнулася і відпила ароматний напій.
— Артуре, нам треба поговорити, — сказав Олексій.
— Зараз? Може після кави? Тобі зварити?
— Ні, дякую.
— А я не відмовлюсь, — посміхнувся Ніколас.
— Окей. Зараз, — Артур почав готувати наступну порцію. — Класика? Чи з витребеньками?
— Отаку, як оце пахне, — Ніколас сів за стіл між Матвієм і Златою, — з витребеньками! Яке цікаве слово!
— Артуре, я чекаю тебе надворі, — сказав Олексій і вийшов. Артур не поспішив за ним. Він приготував Ніколасу каву і, взявши свою чашку, пішов на вихід. Сказавши всім, що скоро повернеться, пройшов повз Стеллу, що стовпом стояла при вході. Батько чекав його у холодку.
— Артуре, я так розумію, що свою думку ти не зміниш, — це було швидше не питання, а ствердження.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.