Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Я не поїду на весілля.

— Дурниць не наробиш?

— Тату, які дурниці? Це лише в уяві Стелли всі невіруючі злягаються при першій-ліпшій нагоді.

— Та невже?— Олексій іронічно поглянув на сина, — А в Болгарії?

— Там був зовсім інший варіант.

— Радий чути, що ти це усвідомлюєш.

— Злата дуже важлива для мене. Я хочу заслужити її довіру, тому час, що маю до виїзду, планую присвятити саме цьому. Жодних дурниць, тату.

— Цього разу я тобі, як не дивно, вірю.

— Знаєш… дуже шкодую, що послухав тоді Інесу і не поїхав у Житомир. Я б дізнався правду, і все могло бути зараз не так…

— Все так, як є. Всьому свій час і місце під сонцем, сину.

— Екклезіаст…

— Так, він.

— Хто лишиться наглядати за купкою халдеїв?

— Ніколас. Він сказав, що відправить синів, а сам лишиться.

— Що ж. Якщо Стеллу Аркадіївну влаштовує такий ненадійний наглядач, то це добре.

— Будь зі Златою дуже терплячим. Вона не схожа на твоїх колишніх, з якими я мав неприємність бути знайомим, — Олексій поглянув на сина.

— Буду, не переживай. Не така я вже й сволота.