Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

28

/Поліна/

– Побачиш, – каже він та виходить із машини.

У мене в голові стає тісно від різних думок. Від тих, що я побачу житло цього чоловіка і до найгірших. Але в той же момент смикаю себе: обережною треба бути, але накручувати себе – зайве. Якби він хотів завдати мені шкоди, то міг би зробити це в клубі, наплювавши на всі їхні правила. Адже як не читай тих договорів, все одно щось та пропустиш. Я прочитала, не знайшла нічого страшного, хоч деякі пункти і викликали питання. Але я слабо уявляю, як починаю упиратися і вимагати, щоб їх змінили.

Швидше за все Красовський просто ввічливо посміхнувся б та сказав мені, що я не підходжу. І залишалося б тільки встати і вийти, вирушивши своєю дорогою… шукати нечувану суму на лікування Єгорки.

Переді мною відкриваються дверцята.

Я мимоволі завмираю.

Дамір дивиться на мене з цікавістю. Відвертим чоловічим інтересом, у якому читається бажання знову повторити все, що зі мною робив, але... при цьому немає такого звірячого та відразливого, як у Видова.

Дамір посміхається і подає мені руку.

– Не бійся, я не ображаю гарних дівчаток.

Я вкладаю свою долоню у нього. І мимоволі здригаюся, коли чую:

– Якщо тільки вони не намагаються мене роздратувати.

Завмираю, а потім здіймаю на нього переляканий погляд.

Дамір дивиться на мене. Вивчає. Губи трохи піднесені в посмішці. На моїх щоках спалахує гнів одночасно зі зніяковілістю. Перевірку, отже, влаштовує! Ну, я теж тоді не буду боязкою!

Виходжу з машини, відкидаю волосся на спину. Очі чоловіка темніють. Він ковзає поглядом по моєму тілу, немов вивчаючи кожен вигин, запам'ятовуючи кожен рух.

Я відчуваю, що якби його воля, то штовхнув би, притиснув до машини і вп'явся в губи. Цілував би доти, доки я не почала стогнати, вчепившись нігтями в його сорочку. А потім би потягнув до капота, нагнув...

Я ковтаю. Що за вульгарні думки?

Дамір хоч і вивчає мене, але поводиться пристойно на відміну від Видова. Навіть руку подав як джентльмен. Не намагається поки що ні схопити за дупу, ні за груди. Ключове слово: поки що.

Дамір, здається, розуміє, що я думаю. І… не поспішає розвіювати туман бажання і вульгарного бачення, а просто каже:

– Пішли, Поліно.

Моя рука в його. Дихати практично неможливо. Серце б'ється як ненормальне. Від погляду все спекотніше та спекотніше. Хоч на вулиці вже темно, але мені здається, що прохолоди зовсім нема. Хоча, коли я чекала на Юльку та Мишка, вона точно була!

Ми йдемо доглянутою садовою доріжкою. Я можу тільки скоса розглядати все. Тут явно є свій сад із вистриженими кущами та ароматними квітами.

Триповерховий особняк. Я таких ніколи не була. Бачила лише у фільмах та серіалах. Відчуття, що зараз двері відчиняться самі, вийде дворецький і скаже, що чай уже подано.

Але всупереч моїм фантазіям Дамір спокійно заводить мене до хати.

Коридор… Сходи нагору, дуже гарні, такі дерев'яні. Явно робив майстер. Над дизайном явно чаклував якийсь професійний дизайнер, меблі дуже дорогі. Мені навіть ніяково ступати тут. Відразу відчувається, що ми з різних світів.

Дамір проводить мене в шикарно обставлену вітальню.

– Сідай, – киває у бік шкіряного дивана.

«Такий легко потім відмити, якщо вирішимо трахатись, – проноситься думка. – Шкіра…»

І відразу хочеться дати собі ляпас за неналежні думки.

– Вип'єш чогось? – запитує він, підходячи до бару. – Треба зняти стрес.

Я відразу хочу закрутити головою, відмовляючись від усього, але потім раптово обпалює думку: якщо зараз не візьму себе в руки, то взагалі не зможу думати. Адже необов'язково пити. Можна зробити два ковтки, але келих у руці зуміє трохи відволікти та зосередитися не тільки на шикарній дупі Даміра.

Я моргаю, зрозумівши, що, не відводячи погляду, дивлюся на його підтягнуті сідниці, обтягнуті чорними джинсами.

Він повертається до мене, та я відчуваю, що мої щоки буквально пишуть жаром. Здається, обличчя зараз під колір сукні.

– То що питимеш він сексуальний! Я готова забути про всі напої та розмови, рвонути з себе сукню та кинутися до нього. Хоча ні… нехай сукню зриває він. Так буде набагато правильніше.

Мені водночас соромно та солодко від того, що я зараз перебуваю поряд із цим чоловіком. Ніколи не відчувала себе розпусною кішкою, але зараз, здається, готова забути всі правила та моральні підвалини, аби знову відчути, як він доводитиме мене до оргазму.

– Вино, – ледве чутно видавлюю.

– Біле чи червоне?

Мені хочеться застогнати. Ні, це нестерпно, він зараз почне питати солодке чи сухе, напівсолодке чи напівсухе. Або, не приведи боже, рік, країну та назву. Я щось знаю, але професіоналом, зрозуміло, не є. Тому тільки й можу видихнути:

– На ваш вибір.

Дамір трохи піднімає брови, в чорних очах танцюють бісики. Його явно бавлять моє збентеження та нерішучість. Веселися, чого там. Але краще я довірю свій вибір йому, ніж впаду в халепу.

Дамір наливає мені червоне вино, собі – віскі.

Ставить келих на столик переді мною. Сам сідає навпроти. Уважно дивиться, робить ковток. Мені знову палко, ніби опинилася в спекотний день на вулиці без навісу.

– Розповідай, – каже він.

Я не знаю з чого почати. Точніше, зовсім не розумію, що хоче почути. Дивлюся на нього з-під лоба, обережно уточнюю:

– Що саме?

– Що вважаєш за потрібне, – знизує він плечима. – Що я маю знати насамперед. Основні факти біографії не потрібні – я їх знаю.

Облизую вмить пересохлі губи. Розумію, що це не залишилося непоміченим. Але Дамір дійсно хоче чути, що я скажу, а не завалити мене на диван у цю ж мить.

«Знає він... ще б знає, явно ж перевірив дівчинку, яку вибрав тієї ночі», – думаю я.

Дамір незворушно чекає. Не квапить.

– Я… ви, напевно, хочете знати, що саме тоді спричинило мою… мою…

– Чому ти опинилась у клубі я теж знаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍