Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Як ти дійшов до цього?.. Невже просто вдома?

 – Ні. Звісно, ні… – Тесей махнув рукою і почав збирати папери та прибирати їх назад. – Я би сказав, що цей ритуал – це фактично справа усього мого життя. Я займався ним ще в університеті, а по закінченні мене покликали до дослідницького центру. І тоді я працював вже там. 

Він сказав це просто, як наче у тому, щоб працювати у столичному дослідницькому центрі не було зовсім нічого особливого. Наче кожен міг просто взяти і потрапити до найпрестижнішої установи усієї Естрії. І єдиної інституції, що вивчала некромантію і не була підвладна гільдії. 

Але зрештою, коли Айза думала про це довше миті, вона не могла дивуватися. Тесей був надзвичайно розумним. Можливо, навіть геніальним. 

 – Ти працюєш у центрі? – запитала вона, і тільки потім здивування таки наздогнало її. – То як ти зрештою опинився тут? 

За усіх талантів Тесея, у дослідницькому центрі він був точно кориснішим, ніж на справжньому кладовищі. Він затнувся і почав роздивлятися свої руки. 

 – Це… не дуже хороша історія, – сказава він, почанаючи крутити ґудзик сорочки – не від сорому, а він нервів, які чомусь несподівано заволоділи ним. – І виставляє вона мене далеко не в найкращому світлі. 

 – Я не буду засуджувати, – пообіцяла Айза, але відразу ж зрозуміла, що звучало це не надто переконливо. Досі засудження було чи не єдиною їхньою з Тесеєм спільною рисою. 

 – Та невже? Раніше ти здавалася досить швидкою у цьому. І беззаперечною. 

 – Це інше.

І ти інший, подумала Айза, але, звісно, не сказала вголос. 

Тесей прокашлявся, намагаючись зібратися з думками. 

 – Це сталося чотири місяці тому. Я тоді… тоді я був дуже окрилений тим, що ритуал нарешті вдався. Ну – не вдався-вдався, а розрахунки хоча би теоретично зійшлися. Нарешті. Але я ще нікому про нього не розповідав – тільки Аглаєві. Це мій друг з університету, він теж працює в центрі, – пояснив він на здивований погляд Айзи. 

 – І мені здавалося, що скоро весь Анір має впасти до моїх ніг. Так пройшло кілька днів, мене попросили зробити якусь роботу – таку просту, що навіть соромно зізнаватися. Я мав провести ритуал для того, щоб виміряти магічне тло в центрі – такого вчать навіть новачків, а я вже давно не новачок. Щонайменше, мені подобалося так думати. 

Тесей похитав головою, розглядаючи візерунки на деверв’яній підлозі. На Айзу він не дивився. 

 – Я розкреслиив пентаграму, все як завжди. Не впевнений, що двічі перевіряв розрахунки – але зазвичай у таких справах це і не потрібно, ніколи раніше мені ще не доводилося помилятися у чомусь настільки простому. А потім… Коли я вже доводив ритуал до кінця, замість очікуваної реакції чомусь отримав вибух. Все згоріло дотла, і я вже не міг перевірити, в чому саме помилився. Хоча досі, скільки не прокручую в голові, все не можу пригадати. 

 – І тебе через це вигнали? Заслали в Райн за один вибух? – Айза підняла брови. Це не здавалося схожим на правду. 

Певно, до постійних вибухів, що були наче частиною самого центру, звикли уже всі столичні. Не здавалося, наче це було якимось рідкісним випадком. 

 – О, ні. Звісно, ні. Але, відверто кажучи, на той момент в плані вибухів в мене вже була не дуже добра репутація. Та навіть якби я підірвав пів центру, мене би, певно, не заслали до Райну. 

Тесей постукав пальцями по дерев’яній рамі ліжка і прикусив язик. Кожного разу, коли він пригадував цю історію. щось на краєчку його голови починало свербіти, але жодного разу він так і не зміг ухопити цю думку за хвіст. 

 – Але що тоді сталося? – запитала Айза, нахиляючись вперед. 

Тесей розсміявся – гірким сміхом, від якого скиною Айзи прокотилися кілька мурашок. 

 – Насправді, надзвичайно цікава реакція. І я досі ніяк не можу зрозуміти, як саме я міг би її спричинити тим нещасним ритуалом, але всі ниточки ведуть до моєї лабораторії, тож… Річ у тім, що після вибуху хвилі енергії прокотилися центром і підняли усіх до одного трупів, що були там. 

Айзі знадобилося кілька митей, щоб повністю осмислити те, що сказав Тесей. Якщо у центрі з дослідження некромантії і справді піднялися усі трупи… Що ж, це було дуже і дуже кепсько. Айза навіть не могла уявити наскільки. 

 – Боги!

 – …а потім вони прокотилися далі, – вже звичайним голосоом сказав Тесей. – До королівського палацу, а там встав один із трупів монархів в королівській гробниці. Не знаю, який саме – але ти вже розумієш масштаб проблеми, так? 

О, Айза розуміла. 

 – Ще й як… 

Тесей встав з ліжка і знову почав ходити невеликими колами по кімнаті, наче його ноги просто фізично не могли залишатися на одному місці. 

 – Це, можливо, навіть справедливо розцінили як замах на королівську родину. Слабенький замах, але все ж. 

Айза захлинулася повітрям. Замах на короля – це, вважай, те саме, що державна зрада, а державна зрада – це прямий шлях до страти. 

 – І як ти тоді ще живий? 

Тесей скривився, не припиняючи ходьби.