Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчула, як моє тіло обважніло, немов усі сили витекли разом із кров’ю й магією. Кинджал лежав біля моїх колін: але крові на лезі не було, наче я ніколи не приносила в жертву пошуковому ритуалу частинку себе.
— Мені потрібна твоя… — видихнула, — допомога.
Очі Лерона загорілись. Так наче він і не спав останні три години. Лерон жестом запропонував сісти на повалене дерево, а сам залишився стояти. Його постать вирізнялась на тлі нічного пейзажу, і я подумала, що з боку ми могли б здатися двома привидами.
Я підняла з землі і тепер крутила в руках кинджал, не впевнена, чи варто залучати чоловіка до свого розслідування. З однією сторони — я наражала його на небезпеку. З іншої — десь в глибині, я відчувала, що ввʼязуюсь в щось невідоме. І хто як не Лерон зможе мені в цьому допомогти?
— Кая, якщо я витягав тебе з того світу просто так і ти навіть не поділишся найменшим секретом, чому ти взагалі щойно була між життям та смертю, то я закінчу почате тобою і підсиплю тобі в сніданок щось отруйне.
Лерон не серйозно. Але перевіряти не хотілось.
— Ось, — я протягнула кинджал. Ах, будь що буде!
Лерон обережно прийняв клинок з моїх рук і покрутив коло обличчя. Скептичний вираз обличчя дав мені чітко побачити: він не розуміє, що я від нього хочу.
— Цей кинджал, — почала я обережно, — той самий, яким вбили принца Каріма.
Лерон заінтриговано підняв брови і подивився на зброю вже іншим поглядом. Він обережно провів пальцями по лезу до самого вістря і приголомшливо видихнув. За багато місяців, що я ношу його з собою клинок так і не затупився.
— Я дістала його з тіла моєї колишньої леді, Мірабель, — хоч пройшло багато часу, але говорити про це досі було важко. — Я намагалась провести ритуал пошуку на того, хто зачарував його, але…
— Але він нічого не показав? — Лерон уважно дивився на мене. На його обличчі не залишилось і тіні усмішки.
— Як ти знаєш?
— Це ж очевидно, Кая!
Мій скептичний вираз обличчя ясно давав зрозуміти Лерону, що очевидно це лише для нього.
— В ту ніч, — він тяжко вдихнув і почав розповідь, продовжуючи гратись лезом, — вбивця — справжній вбивця, маю на увазі — викликав величезну емоційну відповідь. Точно мав викликати. Не лише у тебе, коли ти побачила всю цю картину, але і у самих жертв. Вони відчували страх, злість, нерозуміння — що там ще зазвичай відчувають люди перед смертю?
Лерон говорив про це так відсторонено, наче і не про життя зовсім. Хоча, чому я дивуюсь — такий його стан був набагато більш звичний, ніж терплячість та участь.
— Більше того: вони не просто відчували це. Кинджал буквально увібрав в себе їхні почуття разом з кровʼю. Звісно, там і сліду не залишилось від вбивці. Тому дізнавачі і слідчі ніколи не використовують зброю для пошуку, на ній надто багато, — Лерон поморщився так, наче і сам відчував гнилий запах мертвої духовної енергії, — чужих слідів.
Я знітилась. Це була моя єдина зачіпка. І зараз Лерон прямою мовою сказав, що я нічого з нею не досягну і можу хоч йти і викидати її в пекельний вогонь.
— Нещодавно я знайшла ілюзію на кинджалі. Ось, подивись, — я забрала клинок і піднесла його ближче до Лерона. На місці руни зовсім непомітно (якщо не знаєш куди дивитись) мерехтіли іскри ілюзії.
— О! Неймовірно! — він підніс руківʼя ближче до очей, а потім впевнено подивився на мене. — Це все змінює!
Он як! То у нас є шанс?
— Ми втратили багато часу і можливості розгадати загадку. Але це нічого — так ще цікавіше. Треба буде багато чого зібрати, купити нових коней можливо… І оновити інгредієнти… — здається, чоловік пішов в себе і почав бурмотіти щось собі під носа.
— Лероне? — гукнула. — Ти про що?
— Ми їдемо в Етанор, Кая.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.