Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 40: Аріадна

 — Навіщо це? — з підозрою запитала я. 

— У мене є знайомий артефактор, якого я попросив виготовити дещо спеціально для тебе, — пояснив ректор Раймонд Дейлар. 

— Це на той випадок, якщо мене не буде поруч. 

Ми тихо вийшли в коридор. На прощання ректор знову взяв мою руку і прошепотів: 

— Будь обережна.

 Я кивнула, і ми розійшлися по своїх кімнатах. Наступного ранку я прокинулася з відчуттям тривоги. Наче щось мало статися, але я ще не розуміла, з якого боку чекати небезпеку. 

Коли я зайшла до бібліотеки, Аріадна вже була там. Вона сиділа за столом, оточена книгами, й щось записувала у зошит. 

Я максимально доброзичливо привіталась і запитала: — Ви вирішили попрацювати в читальній залі? 

Аріадна спалахнула і відповіла трохи агресивно: 

— Я вам, хіба, заважаю? Мені здавалося, що в бібліотеці кожен має право працювати з книгами! 

— Ні, звісно, не заважаєте, — я не була готова до такої бурхливої реакції. — Просто вчора ви взяли книги з собою, от я й подумала, що ви хочете вивчати їх на самоті.

 Вона зніяковіла й уже спокійнішим тоном промовила: — Вибачте, пані Ізабелло, щось я сама не своя. Мабуть, варто попросити пана ректора допомогти мені заспокоїтись.

 Промовляючи це, вона не зводила з мене важкого погляду. Вона зрозуміла, що ректор ментально впливав на неї? Чи натякає на щось інше? 

Відчуваючи, як у мені зростає неприязнь до Аріадни, я чемно усміхнулася і пройшла вглиб зали. 

Гримнули двері, і пролунав життєрадісний голос Патріка Рауфа: 

— Пане Кларансе, моїм бовдурам потрібно двадцять методичок із безконтактного бою. Я знаю, що вони у вас є — не ховайте їх, ніби скарби! 

— Звичайно, є, — поважно відповів бібліотекар. — Зачекайте трохи, зараз принесу. 

Патрік тихо підійшов до мене. 

— Зайдіть до ректора просто зараз, — прошепотів він, а тоді гучно додав: 

— Ці книги треба поставити на верхні полиці? Це я миттєво!

 Він підхопив стос підручників і злетів під стелю, розставляючи їх на місця.

 Я мимоволі пошкодувала, що мій дар не такий корисний, та ще й не хоче проявлятись на повну силу. Патрік щось весело наспівував, а я попрямувала до виходу, дивуючись, чого від мене захотів ректор. Ми ж усе обговорили вчора!

 Коли я проходила повз Аріадну, мені під ноги впав важкий том. Якби я вчасно не відскочила — було б дуже боляче. 

— Ой, пані Ізабелло, я така незграбна! — схвильовано вигукнула Аріадна, схопившись і підбираючи книгу. — Вибачте мені, ви не вдарились?

 Вона у пориві турботи торкнулась мого плеча, і мене наче струмом вдарило. Вона ж навмисно скинула цю книгу, а тепер удає, ніби випадково! 

Але Аріадна дивилася на мене так засмучено, ніби справді шкодувала. 

— Нічого страшного, — пробурмотіла я. — Я допоможу вам дійти до кімнати, ви ж туди прямуєте? — вона вхопила мене під лікоть і повела з бібліотеки.

 — Ох, якщо у вас буде перелом, я собі цього ніколи не пробачу! У вас колись були переломи? Вам боляче? Думаю, перелом — це дуже боляче!

Вона тараторила без зупину, а мені здавалося, що якби я й справді отримала травму, їй би це принесло задоволення.

 — Дякую, я сама, — з трудом вирвала я свій лікоть із її чіпких пальців. 

— У вас таке волосся… — раптом мрійливо мовила вона. — Можна потримати? Раймонду воно подобається? Я теж хочу таке волосся…

 Я відсахнулась, пробурмотіла, що мені треба йти, і кинулася коридором.

 Аріадна не пішла за мною, лише тихо хихикнула вслід. У кабінет ректора я влетіла, наче за мною гналися. Закрила двері, притулилась до них спиною й спробувала заспокоїти дихання. 

— Що трапилось, Ізабелло? — Раймонд Дейлар відклеївся від паперів і насупив брови. 

— Нічого особливого, — чомусь мені здалося, що не варто розповідати йому про дивну поведінку Аріадни. Він же мене забере, і весь план піде шкереберть.

 — Я просто поспішала, ось і захекалась. Що ви хотіли? — Ми їдемо до Ґреймуна. Зайдемо до артефактора, повернемося завтра. Збери свої речі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍