Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Розріз гробниці княгині Дін

Поховання княгині було влаштовано на глибині 52 футів. Тіло знаходилося у трьох трунах, що стояли в склепі. Довкола було укладено п’ять тонн деревного вугілля (воно добре поглинає вологу), а згори склеп було запечатано шаром глини завтовшки в три фути. До поверхні землі шахта була заповнена утрамбованою землею – завдяки цьому підтримувалася постійна температура. Склеп був закритий герметично і завдяки прохолодному, вогкому і стерильному середовищу збереглися тендітні шовкові тканини та крихкий лаковий посуд.

Медичні дослідження свідчили, що княгиня страждала від зайвої ваги та атеросклерозу, а померла від серцевого нападу після смачного обіду, на якому з’їла чималий шмат мускатної дині.

У гробниці княгині зберігся не лише повний набір одягу (нижня білизна, нічні сорочки, жакети, плаття, спідниці, капці і т. ін.), але й чимала кількість провізії: рис, пшениця, корінці лотосу, полуниці, різні види м’яса, спецій, навіть рецепти застосування соєвого соусу, мед та сіль.

І в гробниці її сина, незважаючи на значний рівень вологості, збереглося багато копій важливих манускриптів, написаних чорнилом на шовку, що зберігалися в закритих кошиках з бамбука. Ці тексти обсягом у 120 тисяч ієрогліфів, написані понад дві тисячі років тому, надали сучасним ученим змогу вивчати праці з історії, географії, медицини, астрономії і філософії. Серед манускриптів є текст «Даодецзин» («Шлях і його сила»), канонічний твір даосизму – філософської течії, що розвинулася в період Чжаньго. У трактаті з астрономії зображені сузір’я і викладені теоретичні знання щонайменше про п’ять планет: Венеру, Юпітер, Меркурій, Марс і Сатурн. Серед манускриптів є навіть праця, присвячена фізіологічним функціям організму, ілюстрована багатьма малюнками із текстом, що їх пояснює, і описом прийомів дихання.

Упродовж кількох років у першій половині XX століття селяни провінції Хенань обробляли землю в містечку Сідацзяоцунь. Вони назвали цей район Канавою кістяків. Тут з жовтого грунту на світ з’являлися людські кістки так само легко, як і паростки посаджених рослин, а час від часу й уламки цеглин із загадковими написами. Ті з них, що їх учені змогли розшифрувати, повідомляли про кайдани, покарання і в’язниці.

У 1964 році колектив китайських археологів почав розшуки джерела цього врожаю кісток. Так був виявлений цвинтар, що належав до початку II століття н.е., там колись ховали померлих засуджених, які відбували покарання на каторжних роботах. Засуджені працювали на будівельних об’єктах у столиці імперії Лояне, руїни якої знаходилися за милю від місця розкопок. Цвинтар займав територію 41 800 квадратних ярдів. І хоча було розкопано зовсім невелику площу, кількість могил на цій маленькій ділянці перевищувала півтисячі. Довгі ряди вузьких, прямокутних ям тяглися у всіх напрямках.

Поруч з кожним кістяком були виявлені одна чи дві цеглини, на яких були написані назва робочої бригади, що в ній працював засуджений, в’язниця, у яку його помістили, і покарання, отримане за злочин. Засуджені розподілялися на тих, хто мав працювати в кайданах, і тих, хто звільнявся від цієї додаткової кари. Повідомлялося про всі професії, з якими знайомий засуджений і які можуть знайти корисне застосування на будівництві. У деяких могилах знайшлося свідчення того, що небіжчики, котрі були поховані в них, отримали якусь краплю уваги тих, хто брав участь у похороні: в могилах виявилося кілька дрібних монет.

Більшість кістяків належали особам чоловічої статі, але були кістяки кількох жінок-ув’язнених. І чоловіки й жінки, кістяки яких були знайдені археологами, здебільшого померли змолоду; їхні останки свідчили про ознаки надзвичайної перевтоми. Деякі китайські вчені припускають, що наглядачі тримали в’язнів у нестерпних умовах. Смерть, очевидно, часто навідувалась до табору в’язнів, бо наявні сліди того, що могили перекопувалися, й у них клали нових небіжчиків. Навіть у загробному житті засуджений не міг сподіватися на спокій.

Ще більший цвинтар засуджених було розкопано вісім років по тому поблизу величезного, ще не розкопаного мавзолею імператора Цзіна, який правив у II столітті до н. е. Розкопки, що їх проводили в 1990 році поруч із гробницею імператора, спантеличили усіх: були розкопані ями із сотнями теракотових статуеток, що зображують справжніх воїнів у зменшеному масштабі. Турботливість, з якою було поховано це військо, не була виявлена до тих бідолашних, що померли при ритті ям, і при будівництві підземних камер, у яких ці статуетки були розміщені. На площі майже 66 880 квадратних ярдів лежали, викликаючи забобонний острах, останки приблизно десяти тисяч кайданників. Величезна їх кількість була похована в залізних кайданах на шиї чи нозі. Останки лежали в окремих могилах і в спільних ямах.

Розкопки цього поховання підтвердили рядки давніх китайських хронік, що повідомляють про бригади робітників-каторжників, які будували гробницю імператора Цзіна. Бань Гу у своїй «Історії династії Рання Хань» твердить, наприклад, що «робітники-ув’язнені, які будували її [гробницю], були помилувані смертники». Але останки членів робочих бригад, розкопані поблизу гробниці імператора, належали не тільки засудженим злочинцям. Серед останків були кістки чоловіків і жінок, які не порушили закону. Деякі були цивільні особи, надіслані офіційним указом відпрацювати п’ять років на будівництві громадських споруд, інші – селяни, які розорилися і записалися на кабальних умовах у бригади робітників.

Важка праця цих сотень тисяч бідолах, останки яких ще лежать у нерозкопаних могилах, забезпечувала процвітання династії. Це були ті люди, котрі будували палаци, в яких жили могутні імператори династії Хань, і розкішні монументальні споруди, у яких поміщали тіла імператорів після смерті. Потом і кров’ю политі оборонні стіни з утрамбованої землі, що тяглися на сотні миль уздовж західних кордонів, або місця, де добували руду для виробництва металу, чи на прокладанні доріг, що полегшували зв’язок між усіма куточками великої країни, або дамб, що захищали населення від катастрофічних повеней.

Індія

Найдавніша історія Індії стала відома порівняно недавно завдяки археологічним відкриттям останніх сорока років. До цих відкриттів історія Індії починалася Ведами – збірками давньоіндійських релігійних гімнів і заклинань (як припускають, створених у 1500–1000 роках до н. е.), – з яких історики взяли багато відомостей про племена, що створили ці гімни. Археологічні матеріали доведичного періоду були вкрай нечисленні.

Більша частина зразків писемності народу долини Інду дійшла до нас на печатках та амулетах. Тексти на печатках занадто короткі, це не дає змоги вченим знайти ключа до розшифровки цієї писемності.