Читати книгу - "Мати чи бути?"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 57
Перейти на сторінку:
пере­творення можна було б здійснити законодавчим шляхом, без зміни конституції (у нас уже є багато законів, що об­межують права власності в інтересах суспільного блага). Справа не у володінні капіталом як таким, а в тім, щоб спрямовувати виробництво, користуючись владою. Коли рекламу буде позбавлено її гіпнотичної влади, нарешті споживач на свій смак почне визначати, що слід виготов­ляти. І тоді наявні підприємства будуть змушені перелаштовуватись таким чином, щоб задовольняти нові вимоги, а там, де це неможливо, уряду доведеться зробити належні капіталовкладення у виробництво нових затребуваних то­варів і послуг.

Усі ці перетворення можна здійснювати лише по­ступово, зі згоди більшості населення. Вони мають при­вести до нової форми економічної системи, що не подібна ні до сучасного західного капіталізму, ні до радянського централізованого державного капіталізму, ні до шведської бюрократичної системи спільного добробуту.

Вочевидь, великі корпорації від самого початку спробують скористатися своєю величезною владою, щоб чинити опір таким змінам. Але нездоланне прагнення всіх громадян до здорового споживання зможе зламати опір корпорацій.

Одним з ефективних способів демонстрації сили спо­живача може стати створення бойового руху, який буде ви­користовувати як зброю загрозу «споживацького страйку». Припустімо, приміром, що 20% американців, які користу­ються автомобілями, вирішили більше не купувати їх, бо дійшли висновку, що порівняно із вправно організованим громадським транспортом особисте авто є економічно не­вигідним, екологічно небезпечним, а з психологічного боку його дія подібна до наркотику, який штучно створює від­чуття влади, підсилює почуття заздрощів і сприяє втечі від самого себе. Тільки економіст у змозі був би визначи­ти розмір економічних збитків автомобільної промисло­вості, і, звісно ж, нафтових компаній; якби такий страйк насправді відбувся, національна економіка, зосереджена навколо виробництва автомобілів, відчутно б постраж­дала. Звичайно, ніхто не зичить проблем американській економіці, але така загроза (наприклад, протягом одного місяця зупинка користування автомобілем) могла б дати споживачам потужний важіль для змін у всій системі ви­робництва.

Страйки споживачів мають величезні переваги: поперше, їм не потрібне сприяння уряду; по-друге, з ними важко боротися (якщо, звичайно, уряд не вживе якихось спеціальних заходів, щоб змусити громадян купувати те, чого вони купувати не хочуть), і, по-третє, нема потреби чекати, доки 51% громадян схвалить прийняття урядом примусових заходів. Фактично для того, щоб здійснити зміни, двадцятивідсоткова меншість могла б виявитися досить-таки дієвою силою. Страйки споживачів могли б подолати політичні та партійні бар'єри, в них могли б бути задіяні як консерватори, так і ліберали, і «ліві» гуманісти, бо всі вони були б об'єднані одним бажанням — бажан­ням здорового й гуманного споживання. Першим кроком для припинення страйку стали б перемовини лідерів ради­кального гуманістичного руху споживачів та представни­ків промисловості (можливо, за участі уряду) щодо нагаль­них змін. Тобто могли б бути застосовані ті ж методи, що й при переговорах про припинення робітничих страйків.

Завдання полягає в тому, аби змусити споживача усвідомити: 1) його власний, бодай частково й не усвідом­лений, протест проти споживацтва; 2) потенційну силу об'єднання гуманістично спрямованих споживачів. Такий рух споживачів був би свідченням справжньої демокра­тії — адже в цьому випадку люди відверто висловлюва­лися б і намагалися активно впливати на хід соціального розвитку невідчуженим способом. Такий рух базувався б на особистому досвіді, а не на політичних лозунгах.

Але навіть найефективніший рух споживачів не спрацює, якщо влада великих корпорацій лишиться на­стільки ж потужною, як і тепер. Якщо не буде послаблено тиск гігантських корпорацій на уряд (а цей тиск зростає щодень) і населення (через контроль на зразок «проми­вання мозку»), то навіть ті рештки демократії, які ще збе­реглися, приречені поступитися місцем технократично­му фашизму, суспільству ситих, бездумних роботів, які тремтять від самого слова «комунізм». У Сполучених Шта­тах владу гігантських підприємств традиційно обмежено антитрастівськими законами. Впливова громадська думка могла б сприяти перетворенню цих надзвичайно могутніх корпорацій на дрібніші одиниці в дусі цих законів.

Щоб створити суспільство, засноване на принципі буття, всі люди мають активно брати участь в еконо­мічному житті суспільства і бути свідомими громадяна­ми. Тобто наше вивільнення від орієнтації на володіння можливе лише внаслідок повної реалізації індустріальної та політичної демократії співучасті.

Цю вимогу поділяє більшість радикальних гуманістів.

Індустріальна демократія означає: кожен член ве­ликої промислової чи будь-якої іншої організації відіграє активну роль у її житті; кожен отримує повну інформацію про роботу цієї організації та бере участь у прийнятті рі­шень на всіх рівнях, починаючи з робочого процесу само­го індивіда та заходів з охорони здоров'я і техніки безпеки (це вже з успіхом апробовано на кількох підприємствах Швеції та США) і закінчуючи, по можливості, участю в прийнятті рішень на тому рівні, де формується генеральна політика підприємства. Важливо, аби свої інтереси пред­ставляли самі робітники, а не офіційні профспілкові діячі, які функціонують поза підприємствами. Також індустрі­альна демократія передбачає, що підприємство — це не лише технічний і економічний, а й соціальний інститут, в існуванні і діяльності якого бере участь, а отже, і зацікав­лений кожний член колективу.

Ці принципи спрацьовують і при впровадженні по­літичної демократії. Демократія здатна протистояти ав­торитарній загрозі лише в тому випадку, якщо це не «па­сивна демократія спостерігачів», а активна «демократія учасників», за якої справи спільноти для окремих грома­дян будуть так само близькі й важливі, як їхні особисті справи, або, точніше, за якої благо спільноти стане осо­бистою справою кожного громадянина. Беручи участь у громадському житті, люди виявляють, що їхнє життя стає цікавішим і більш стимулюючим. Справжню політичну де­мократію можна було б визначити як такий стан речей, за якого життя стає цікавішим. Така демократія співучасті, на відміну від «народної демократії» або «централізованої демократії», за своїм змістом є антибюрократичною і ство­рює атмосферу, яка практично виключає появу демагогів.

Безперечно, визначення методів демократії співучас­ті є справою набагато складнішою, ніж розробка демокра­тичної конституції у XVIII столітті. Чимало компетентних спеціалістів мали б спрямувати титанічні зусилля на ви­значення нових принципів і методів побудови демократії співучасті. Як на одній з можливих пропозицій, спрямова­них на досягнення цієї мети, я хотів би знову зупинитися на ідеї, яку я висував понад двадцять років тому в кни­зі «Здорове суспільство»: треба створити сотні тисяч груп (наприклад, по п'ятсот осіб у кожній, які безпосередньо контактують між собою), з тим щоб вони склали постійно діючі дорадчі органи, які були б уповноважені ухвалювати рішення з найважливіших питань економіки, зовнішньої політики, охорони здоров'я, освіти і способів досягнення добробуту. Ці групи мали б отримувати всю відповідну ін­формацію (її характер буде описано нижче), обговорюва­ти її (без тиску зовні) і шляхом голосування ухвалювати рішення (за допомогою сучасної техніки результати голо­сування можна отримати протягом доби). Сукупність цих груп склала б

1 ... 47 48 49 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати чи бути?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мати чи бути?"