Читати книгу - "Там, за зимою, Ісабель Альєнде"

косою, що сягала їй талії, й ніжним личком. Міріам кинулася до неї й притиснула до грудей, повторюючи її ім’я й плачучи від радості, що дочка ось тут, перед нею, і туги за вбитими синами. Евелін дозволила матері обійняти себе, не намагаючись віддячити такою ж щирою радістю; ця опасиста блондинка здавалася їй незнайомкою.

Та перша зустріч позначила тональність стосунків між матір’ю й дочкою. Евелін старалася якомога менше говорити, щоб не задихнутися словами, які плуталися в неї на губах, а Міріам сприймала доньчине мовчання як докір. Хоча Евелін ніколи не зачіпала цієї теми, Міріам користалася кожною нагодою пояснити, що залишила дітей не тому, що їй так заманулося, а з необхідності. Усі вони голодували б, якби матір і далі пекла з бабусею пиріжки в Монха Бланка дель Вальє, — хіба Евелін цього не розуміє? Коли Евелін сама стане матір’ю, то усвідомить, на яку велику жертву пішла вона, Міріам, заради родини.

Іншою темою, що витала в повітрі, була доля Грегоріо й Андреса. На думку Міріам, якби вона залишилася в Гватемалі, то виховувала б синів твердою рукою, Грегоріо не збився б на манівці й не став злочинцем, і Андрес не загинув би через брата. У таких випадках Евелін здобувалася на слово в оборону своєї маміти, яка навчала їх добрих звичаїв; брат зробився лиходієм, бо був легкодухом, а не тому, що бабуся шкодувала йому поличників.

Леони мешкали в кварталі з двадцяти однаковісіньких фургончиків і маленьким внутрішнім подвір’ям при кожному; своє помешкання родина ділила з папугою й великою сумирною сучкою. Евелін виділили поролоновий матрац, який дівчина на ніч стелила на кухні. У помешканні була невеличка вбиральня, мийниця стояла на подвір’ї. Попри тісноту всі чудово ладнали між собою, певною мірою тому, що працювали в різні зміни. Міріам прибирала офіси вночі й квартири вранці, від півночі до полудня наступного дня її не було вдома. Галілео не мав сталого розкладу, а коли зоставався вдома, поводився тихо, намагаючись залишатися непомітним й уникаючи в такий спосіб сутичок з дружиною, яка постійно була не в гуморі. Раніше дітей за помірну плату доглядала сусідка, та після приїзду Евелін ця повинність перейшла до неї. Удень Міріам сиділа вдома, і завдяки цьому в перший рік свого чиказького життя Евелін спромоглася відвідувати курси англійської мови — це була одна з безкоштовних послуг, які надавала церква, а потім почала працювати разом з матір’ю. Міріам і Галілео були п’ятидесятниками, й їхні життя точилися навколо церковних служб і соціальних заходів.

Галілео пояснив Евелін, що знайшов у Господі своє спасіння, а в братах і сестрах по вірі родину: «Я провадив негідне життя, поки не прийшов до церкви, і там на мене зійшов Святий дух. Це сталося дев’ять років тому». Евелін важко було повірити, що цей тишко міг провадити негідне життя. Галілео запевняв, нібито божественний промінь жбурнув його на підлогу під час відправи й, поки чоловік бився в корчах, вигнав з нього Сатану, а парафіяни тим часом піднесено співали й голосно молилися за нього. Відтоді його життя пішло іншим шляхом, він зустрів Міріам — жінку над міру владну, але добру, яка допомагала йому не збитися на манівці. Господь дарував чоловікові двійко дітей. Його стосунки з Богом були фамільярними, Галілео розмовляв із ним, наче син з батьком, а коли ревно просив про щось, то отримував. Він привселюдно засвідчив свою віру і пройшов обряд хрещення в церковній купелі, а тепер сподівався того ж від Евелін, однак дівчина весь час відкладала цю мить, зберігаючи вірність отцеві Беніто й своїй бабусі, щоб не образити їх, змінивши церкву.

Спокійне життя мешканців фургончика зрідка порушувала Дорін, дочка Галілео, плід швидкоплинних любощів у молоді роки з однією мігранткою з Домініканської Республіки, контрабандисткою й гадалкою. За словами Міріам, Дорін успадкувала від матері неабияке вміння ошукувати дурнів, була наркоманкою й хоч би де никала, слідом за нею завжди тягнувся згубний туман; тому все, до чого вона торкалася, оберталося на собачий послід. Їй виповнилося тільки двадцять шість років, а виглядала молодиця на п’ятдесят; жодного дня на своєму віку не жила з чесної праці, але хвалилася, буцімто через її руки проходять шалені гроші. Ніхто не наважувався запитати, звідки Дорін їх бере, бо люди підозрювали, що способи, до яких та вдається, не підлягають розголосу; втім скидалося на те, що купюри йдуть від неї так само легко, як і приходять. У таких випадках Дорін йшла до батька й вимагала, щоб той позичив їй грошей, не маючи жодного наміру повертати борг. Міріам ненавиділа її, а Галілео боявся; з дочкою він поводився, мов слимак, і давав, скільки міг, але завжди менше, ніж молодиці хотілося б. Міріам запевняла, що в неї підла кров, не уточнюючи, що має на увазі, й зневажала Дорін за те, що та чорна, проте також не наважувалася заходити з нею в суперечку. Зовнішність Дорін не викликала страху: худа, виснажена, очиці гризуна, жовті зуби й нігті, сутула через слабкі кості, вона однак випромінювала жахливу стримувану лють, наче готова от-от вибухнути пароварка. Міріам веліла дочці триматися подалі від цієї жінки; сподіватися від неї чогось доброго не доводилося.

У материному наказі не було потреби, бо варто було Дорін з’явитися, Евелін перехоплювало подих. Сучка починала вити на подвір’ї, за кілька хвилин перед тим сповіщаючи про її прихід. Виття слугувало Евелін сигналом, що треба ушиватися, проте не завжди вдавалося зникнути вчасно. «Куди це ти заквапилася, глухоніма дурепо?» — погрозливо перепиняла її Дорін. Це була єдина людина, що ображала дівчинку; інші навчилися розбирати уривчасті фрази Евелін ще до того, як та їх договорювала. Галілео Леон спішив дати дочці грошей, аби тільки пішла, й за кожної нагоди просив її сходити з ним бодай один раз до церкви. Чоловік не полишав надії, що Святий дух спроможеться зійти на Дорін і врятує її від себе самої, як колись його.

Минуло вже понад два роки, а судове повідомлення, про яке її попередили в Центрі тимчасового утримання, Евелін так і не одержала. Міріам весь час жила в очікуванні пошти, хоча, можливо, справа її дочки встигла загубитися в лабіринтах міграційної служби, і та спокійно жила б собі й далі без документів, і її ніхто ніколи не потурбував би. Евелін закінчила останній клас середньої школи й випустилася вбрана в тогу та берет, як усі її однокласники, і нікому не спало на думку зажадати в дівчини якихось паперів, щоб упевнитися в її існуванні.

Економічна криза останніх років посилила давню неприязнь до латиноамериканців; мільйони