Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 19.2

Спочатку я хочу обуритись його словам, але потім беру себе в руки. Сваритися з Дамір зараз останнє, що мені потрібно.

- Я не прийму від тебе грошей. Це схоже на…

- На що? - Він спрямовує на мене примружений погляд. Трохи сердиться, бо голос його звучить різкіше, ніж зазавичай.

- На те, наче ти мене купуєш.

Дамір посміхається. Його моя відповідь, здається, забавляє.

- Не плутай турботу з бажанням мати під боком гарне тіло.

- Дякую, втішив. Але я серйозно. – І щоб швидше перевести тему розмови, питаю:

- Може допомогти тобі чимось?

- У холодильнику овочі, наріж їх поки я над м'ясом чаклуватиму.

- Буде зроблено! - бадьоро рапортую я і  біжу до дверей.

Холодильник у Даміра забитий так, ніби тут мешкає з десяток чоловіків. Я дістаю помідорки та огірки, знаходжу  дошку і беруся до роботи. Я стою навпроти вікна, тож можу милуватися чоловіком у дворі. Коли дивлюся на нього, всі думки з голови вилітають. Є лише він. Мій перший чоловік.

Я так мало знаю про нього. Чим займається? Що любить? Де працює? Але навіть попри це тягне до нього шалено.

Я відношу тарілки до вітальні. Сервірую стіл. Айк крутиться поряд із Даміром. Все це надто нереально. Немов із іншої реальності. І так страшно прокинутися в один момент і зрозуміти, що це лише сон.

Я упираюся стегнами в стільницю, погляд не відриваю від чоловіка. Він знімає з мангалу м'ясо і з тарілкою йде до хати. Я чомусь хвилююсь знову. Тіло тремтить. Дамір входить у кухню, кладе тарілку на стіл і знімає куртку.

- М-м-м, пахне як, - облизую губи і помічаю як спалахує погляд Даміра.

Він іде до мене, затискає мене між кухонною тумбою та своїм тілом. Від нього віє прохолодою та запахом диму. Він дивиться на мене зверху вниз, веде кісточками пальців по моїй вилиці. Я подаюсь уперед, приймаючи його ласку, і тягнуся до жорстких чоловічих губ.

Поцілунок короткий, але запаморочливий. Дамір піднімає мене за стегна і я зручніше влаштовуюсь на стільниці.

- Взяти тебе хочу, - відірвавшись від мене, шепоче він хрипко. Жадібно пожирає мене поглядом, нишпорить руками під моєю кофтою, добираючись до чашечок ліфчика. Прослизає під них і накриває холодними долонями мої груди.

Тіло вкривається мурашками. Дихати стає тяжко.

- Прямо тут? – питаю, бо ми на кухні. Тут вікна і нас хтось може побачити.

- Мені здається ідеальне місце.

Він знову впивається в мій рот, а я не в силах противитися. Дамір розстібає гудзик на моїх джинсах, тягне мене за ноги ближче до себе і я трусь об нього. Він уже готовий. Йому не потрібно багато часу для цього. Я тремтячими пальцями намагаюся впоратися з пряжкою його ременя. Веду вниз змійку на джинсах. Звільняю від одягу його затвердівший член.

Дамір стогне мені в рота, коли я провожу по ньому рукою вниз-вгору.  Я вже вся мокра. Коли він просовує пальці під резинку моїх трусиків і торкається моєї плоті, мені дуже соромно. Адже я й справді течу. А лише кілька хвилин пройшло з того часу, як він увійшов до кухні.

- Зістрибуй на підлогу і розвернися до мене спиною, - командує Дамір і я корюся. - Прогнись.

Я впираюся в стільницю і прогинаюсь у спині, немов кішечка. Дамір стягує з мене джинси разом з трусиками, а потім боляче долонею ляскає по сідниці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍