Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Справа однозначно не в заклятті. На відміну від інших студентів, вона не мала репутації родини, впливових родичів і, відповідно, зв’язків. Директорка не бачила сенсу в тому, щоб витрачати час і ресурси на її навчання. То треба цей сенс створити.

Сама думка про те, що вона збиралася бовкнути, викликала в Аліси дивну посмішку.

— Мене офіційно не існує, я доволі вправна чарівниця й не маю, де жити. Ви ж розумієте, в яку галузь я піду, якщо ви мене відрахуєте? Невже вас не гризтиме совість, що ви не дали мені й шансу, а натомість збільшили число розбійників?

Можливо, вона була надто зухвалою. Принаймні ошелешений вираз Дараган говорив саме це. Однак Аліса не могла здатися, навіть не спробувавши її переконати. Як не вийде, так і бути — вона піде, але з гордо піднятою головою.

Поки директорка мовчала, Містер Хілорі нахилився ближче, склавши руки на колінах. Раптом він звернувся до Аліси:

— А це часом не ти вдарила Кепліера?

Вона кивнула, не розуміючи, як це стосується її можливого відрахування. Джон пирхнув з усмішкою.

— Ти зламала йому ніс.

— Він горів, і я його загасила, — сказала Аліса без крихти жалю.

Так, удар вийшов сильнішим, ніж вона хотіла, та головне, що Кепліер у паніці не наробив ще більше шкоди.

— Гарний удар, — раптом похвалив він і, вирівнявши спину, повернувся обличчям до Дараган: — Як щодо гвардії?

Аліса не повірила своїм вухам. Що він має на увазі? Змінити факультет посеред навчального року? Та ні, вони ж не можуть…

— Хочеш забрати її до себе? — перепитала директорка, так само здивована пропозицією.

— А чом би й ні? Шкода відпускати таку сміливу дитину. Нехай вчиться серед моїх. У нас закляття не заважатиме, а на прізвище байдуже.

— А іспит? — уточнила директорка.

— Ну. — Джон поглянув на Алісу. — Вогняного вона здолала, водяні їй не загроза, від чар розуму не захистишся й ти, а земля, рослини та повітря — це питання зброї та сил опонента. Думаю, трьох з шести чарівників вона б точно витримала, а це зарахування.

Директорка, задумавшись, перевела погляд з Джона на Алісу.

— Хочеш бути гвардійцем?

Аліса завагалася. Вона просто зараз могла б показати свої сили й повністю змінити хід цієї розмови, та чи варто? Гвардія гарантує, що вона лишиться в Академії поруч зі своїми друзями, з дахом над головою та їжею, а розповідь про здібності елементала лише створить ризик.

— Так, — невпевнено кивнула Аліса, але, зловивши себе на цьому, випрямилася та рішуче додала: — Я залюбки.

Джон, ледь усміхнувшись, схвально кивнув.

— Кажу ж, воїн.

Дараган вдумливо подивилася на свою рослину. Потім зітхнула, взяла чистий листок з полички ззаду й продовжила:

— Добре, гвардія, так гвардія. Але попереджаю, буде складно.

Від цих слів Аліса зраділа. Вона лишається в ГріНМАНС, а інше не важливо.

— Джон тобі пояснить, як влаштовані їхні заняття.

— О, ні, — заперечив він, підводячись з дивану. — У мене на молодших немає часу. — Повернувся до Аліси. — Усе пояснить твій новий наставник. Він мій племінник, і я йому перекажу.

Коли Аліса згадала про Нейтера, її настрій трохи впав, але ненадовго. Один зарозумілий наставник не зможе завадити їй закінчити цю Академію, щоб стати кимось більшим за циркову артистку.

— Дякую, Містере Хілорі, — промовила вона.

— Командире, — виправив він, як личить гвардії.

Аліса кивнула, стримано, але щиро, всміхнувшись.

— Командире.

— Ось. — Місіс Дараган простягнула їй на столі щойно написану заяву. — Віднеси це Клавдії. Вона надасть тобі форму нової кафедри, а блакитно-синю повернеш. До речі, носити форму для гвардійців є обов’язком, а не проханням, як було у нас, чарівників, тож тут обачніше.

— Зрозуміло, добре. — Аліса взяла листок, встала зі стільця й, натягнувши усмішку, промовила: — До побачення, Місіс Дараган.

Вони кивнули їй на прощання та, коли вона зачинила за собою двері, розпочали обговорювати свої справи.

 

***

До вечері Аліса встигла завершити всі організаційні моменти, переписати в записник новий розклад і навіть отримати особистий меч. Той був великий і важкий, але їй до навантажень не звикати. Залишивши зброю в кімнаті, вона швидко переодягнулася в нову форму, яка підійшла їй за розміром майже ідеально, та, кілька секунд подивившись на себе в дзеркало, поспішила надвір.

З наступного ранку Аліса — повноцінний гвардієць. Зараз їй потрібно лише повідомити цю новину своїм друзям. Вони тим часом вечеряли в їдальні, нічого не підозрюючи.

Опинившись усередині, Аліса швидко набрала собі їжі та попрямувала до них. Першим її впізнав Генрі. Його щелепа опустилася, а очі ледь не випали з орбіт.

— Яка чорна змія тебе вкусила? — голосно вигукнув він, запустивши обидві руки у своє світле волосся. — Це що таке? Жінко, що ви витворяєте?