Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 14

Оксана сиділа в темній кімнаті, на столі перед нею лежали документи, які вона щойно отримала від Ігора. Її рука несвідомо ковзала по листах, але думки були далекими від паперів перед нею. Вона все ще не могла зрозуміти, чому він вирішив поділитися з нею цією інформацією. Ще нещодавно Ігор був її союзником у боротьбі за Мирослава, тепер все виглядало зовсім по-іншому.

Ігор прийшов несподівано, вчергове з його звичною посмішкою, яка, здавалось, не змінилася навіть в цей момент. Але сьогодні ця посмішка не була такою переконливою, як раніше. Він не сів поруч, як зазвичай, а став трохи осторонь, намагаючись зберігати якусь відстань. Оксана відчула, що щось не так, але ще не могла зрозуміти чому.

— Я приїхав не для того, щоб тобі допомогти, Оксано, — несподівано сказав Ігор, дивлячись в її очі з холодною безжальністю. Його голос звучав спокійно, але кожне його слово вдаряло як удар молотом.

Оксана не могла повірити своїм вухам. Як це, не допомогти? Вона ж була переконана, що Ігор — це той, хто розкаже їй правду про Мирослава, той, хто відведе її в правильному напрямку. Але зараз усе починало падати на місце, немов шматки мозаїки, і виходило, що вони не складалися в ту картину, якої вона так прагнула.

— Ти що, смієшся з мене? — запитала Оксана, її голос трохи тремтів. Вона не могла приховати здивування й злість, яка раптово з'явилася в її душі. — Ти ж сам обіцяв мені допомогти!

Ігор усміхнувся, але його посмішка не була теплою, як раніше. Він зробив крок вперед, і Оксана відчула, як її серце прискорилося.

— Обіцяв? — Ігор задумливо пробурмотів, ніби йому було цікаво, чи дійсно це так. — Це було тоді, коли ти була мені корисною. Тепер же ти просто частина більшої гри. Я тебе не використовую, Оксано, я просто більше не потребую твоїх послуг.

Оксана спробувала зрозуміти, що саме сталося, але її свідомість ледь встигала за словами Ігора. Все, що вона знала, це те, що він став частиною якоїсь більш великої змови, про яку вона нічого не знала.

— Змова? — не могла повірити Оксана. — Ти працюєш з Соколовим? Ти і є частиною його плану?

Ігор не відповів одразу. Він лише кивнув, неначе це було очевидно.

— Так, я давно працюю з ним, — сказав він, нахилившись до неї. — І ти стала моєю звичайною пішкою. Ти не бачиш цього, але я добре розумію, чого ти хочеш. Ти хочеш врятувати Мирослава, але я заберу все, що тобі важливе. Ти ж не хочеш залишити його, правда?

Ігор відступив, даючи Оксані можливість зрозуміти весь масштаб того, що він щойно сказав. Вона залишилась сидіти, мов поранений звір, її серце не давало спокою, а думки складалися в каламуть. Як вона могла допустити, щоб її використовували так безжально? Як могла не помітити, що вона не є для Ігора нічим більше, ніж засобом для досягнення мети?

— Чому? — її голос став тихим, навіть для неї самій. — Ти ж... ти ж був моїм другом.

Ігор стиснув губи, неначе слухаючи її слова і водночас розмірковуючи. Потім, як ні в чому не бувало, відповів:

— Ти так думала, Оксано. Але справжній друг не використовує інших для своїх цілей. Я мав своє завдання, а ти... ти просто допомогла мені його виконати.

Ці слова вдарили як ножем. Оксана відчула, як її серце розривається від болю. Це було не лише зрадою, це було невимовно болісно.

— Ти використав мене? Все, чому я тобі допомагала... — вона не могла закінчити фразу. Неймовірна злість і біль переповнювали її.

Ігор, здавалося, зовсім не переживав за її почуття. Він тільки обережно вивів з кишені якийсь лист і поклав його на стіл.

— Ти і так уже знаєш, що тобі тепер робити, — сказав він, повертаючи їй спину. — Прочитай це. І не намагайся змінити ситуацію. У тебе більше немає шансів.

Оксана дивилася на лист, але не могла взяти його в руки. Їй було важко прийняти реальність того, що вона тільки що дізналася. Ігор дійсно працював з Соколовим? І все це було частиною змови? Чи залишалась у неї хоч якась надія на те, що Мирослав ще не втрачений?

Ігор повернувся до дверей, не озираючись.

— Ти сама вирішиш, чи варто битися за Мирослава, — його слова звучали, як вирок. — Але пам'ятай, що я вже зробив свій вибір.

Він пішов, а Оксана залишилась у порожній кімнаті, з відчуттям, що її життя лише починає руйнуватися. Тепер їй потрібно було вирішити, що робити далі. Як вона могла повернутися до Мирослава, коли тепер все було переплутано? Чи зможе вона витягти його з цієї пастки, не опинившись в ще більшій небезпеці?

Оксана відчула, як руки починають тремтіти. Це був момент, коли їй доводилося прийняти найскладніше рішення в своєму житті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍